Янківка


Село Янківка - сучасна назва  Іванівка - село, центр сільської ради.

Розташоване за 30 км від районного центру м. Біла Церква. Найближча залізнична станція - Сухоліси, за 18 км.

  • площа населеного пункту - 490 га.
  • Населення - 893 особи.
  • Кількість дворів - 500.

Геральдика с. Іванівка затверджена рішенням сесії Іванівської сільської ради від. 5 серпня 2004 р. № 13-122-ІУ.

Селом протікає р. Красна, яка утворює перед греблями ставки Кортів, Вернигорівський, Барвінський, Попівський, Кучерівський, Панський, Штундівський. У селі є поклади жовтої будівельної глини.

Іванівка заснована на межі ХVІІ-ХVІІІ століть.

Найдавніші письмові згадки про Янківку, чи Лопатинщину (майбутнє село Іванівка), сягають другої половини XVIII ст. Саме тоді село осадив Ян Лопатинський.

Як свідчать гербовники, рід Лопатинських користувався гербом «Slepowron». У гербі та прапорі села Іванівка використані символи та колористика родового герба Лопатинських.

Рід Лопатинських походить із с. Лопатинці на поділлі й згадується з 1615 р. З цієї родини відомий Гіполіт Олександр Лопатинський (помер у 1747 р.), який згадується серед урядовців Київського воєводства як овруцький хорунжий.

У 1786 р. в селі побудована дерев'яна парафіяльна церква Різдва Пресвятої Богородиці, 5 класу.

На території знаходилася економія пана Лопатинського. Від його прізвища і походила назва села - Лопатинщина. Після смерті пана Лопатинського селом володів його син Ян. Село стало називатися Янківкою.

Янківка була найбільшим селом після Узина. Тут був кінний завод, який належав сім'ї Браницьких. У центрі села на великій території був базар, що збирався по понеділках. У селі налічувалося 3522 десятин землі, із них поміщикам належало 1295 десятин, іншим - 44 десятини, церкві - 69,5 де-сятин, селянам - 2113 десятин.

У 1864 р. Л Похилевич згадує Лопатинці у своїй книзі "Сказания о населенных местностях Киевской губернии": "Село при р.Узке, в 3-х верстах вьше от Рейментарщины. Назьвается также Янковкой, по имени Яна Лопатинского, заводившего селение. Жителей обоего пола: православньх 1719 и римских католиков 108. В числе жителей много шляхты, именно до 300".

На початку ХХ ст. у селі було 508 дворів і 2585 жителів.

Селяни брали участь у боротьбі проти царського самодержавства. У 1905 р. виступили проти панів, що жили в економії.

У 1917 р. землю економії поділили між малоземельними селянами.

У цьому ж році створена сільська рада, головою якої був Пилип Кирилович Носач.

В березні 1918 р. почали створюватися загони, які допомагали Червоній армії у боротьбі з німецькими окупантами. Після краху кайзерівського окупаційного режиму село тимчасово зайняли війська С. Петлюри.

У червні 1920 р. в Янківці відновив роботу сільський ревком. У цей час обов'язки голови сільської ради виконував односелець Гордій Іванович Криштопа.

У вересні 1920 р. жителі села взяли актив-ну участь у повстанні проти радянської влади. У селі знаходився штаб повстанців.

За архівними даними, 22 вересня 1920 р. загін котовців під проводом голови Білоцерківського повітового ревкому Сагайдачного увірвалися в село. Були заарештовані ініціатори та учасники повстання, яких було відправлено у Сибір.

У 1929 р. декілька сімей об'єдналися в ТСОЗ  під назвою "Освітник України". Організатором товариства був Петро Євтухович Романчик. Згодом до ТСОЗ увійшли 127 господарств.

У 1930 р. розпочалася суцільна колективізація сільського господарства. На території Янківки утворилися три колгоспи: "Перемога", "Пролетар" та "Нова перебудова".

У цей же час у селі розпочався процес так званого розкуркулювання заможних селян, який супроводжувався конфіскацію майна, арештами або примусовим переселенням у віддалені райони півночі та Сибіру. Під час колективізації 40 сімей було вивезено із села. 

Голодомор 1932-1933 рр. забрав близько 60 % населення Янківки. 

За свідченнями очевидців та клірових відомостей до голодомору в селі проживало близько 6000 жителів, в роки Голодомору померло 2500-3000 жителів села.  Перед війною в 1941 році в Іванівці проживало лише близько 3 тисяч осіб. В 1993 році на двох кладовищах встановлені хрести і пам’ятні знаки загиблим від голоду.

Мартиролог жителів с. Іванівка

Мартиролог жителів с. Іванівка – жертв Голодомору 1932-1933 років укладено за свідченнями очевидців Вернигори І.Т., 1922 р.н.; Іжевського М.В.,1923 р.н., та ін., записаними в 2007 р. директором Будинку

культури Королем І.О.

У той же час у другій половині 1930-х років продовжувала зростати заробітна плата трудящих. поступове зміцнення матеріальної бази колгоспів давало змогу збільшити виплати на трудодень, запровадити грошову оплату праці.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Янківці працювала медична амбулаторія, розширилася шкільна будівля семирічної школи, побудовано колгоспні будівлі, зростав культурний рівень жителів. Із райцентру в село привозили і демонстрували у сільському клубі кінофільми, була відкрита хата-читальня.

У 1941 р. усі чоловіки пішли на фронт.

25 липня 1941 р. Янківку захопили німецькі війська. Людей цілими сім'ями виганяли з хат у повітки, погреби, а їхні оселі займали німецькі солдати. Під час окупації юнаків і дівчат відправляли на роботи до Німеччини.

Окупанти закатували голову сільської ради Й.В. Зворського. Єврейські сім'ї та сім'ї так званих вихрестів були вивезені в Білу Церкву і спалені живцем.

Наприкінці 1943 р. лінія фронту підійшла близько до Янківки. Жителі села допомагали радянським воїнам.

В одному з боїв за селом був підбитий радянський танк. пораненого танкіста майже два місяці лікувала і переховувала Зінаїда Кеба зі своїми дочками. Він залишився живим. А після війни не раз приїжджав у село.

19 грудня 1943 р. над Янківкою був збитий радянський винищувач. пілот вистрибнув із палаючого літака і на парашуті приземлився в очереті ставка. Німецькі солдати вирішили взяти льотчика живим, але той до останнього відстрілювався від них. Очевидці розповідають, що останнім пострілом він вбив себе. Окупанти витягли із очерету загиблого радянського солдата. Вночі жінки викрали тіло загиблого пілота і поховали під вишнею в садку Марії Семенівни Чужі.

6 січня 1944 р. війська 180-ї Київської орденів Бойового Червоного прапора, Суворова і Кутузова стрілецької дивізії, 42-го ордена Богдана Хмельницького полку визволили Янківку від окупантів.

Селяни перепоховали льотчика (Анатолія Олексійовича Єлдишева) в центрі села. Тут же у Братській могилі були поховані воїни, які загинули під час визволення села.

9 жовтня 1943 р. Указом президії Верховної Ради СРСР Анатолію Олексійовичу Єлдишеву за 11 збитих ворожих літаків особисто та 7 - у груповому бою було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. Всього ж А.О. Єлдишев здійснив 272 бойових вильоти. До 60-ї річниці з Дня перемоги на могилі відважного льотчика встановлено пам’ятний знак.

211 янківчан воювали на фронтах другої світової війни. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько- фашистських завойовників орденами і медалями нагороджено 135 жителів села.

Меморіальний комплекс воїнам полеглим у роки другої світової війни

Після війни жителі Янківки почали відбудовувати село. Було упорядковано господарство колгоспу. почали працювати 7-річна школа, клуб, пошта, медичний пункт.

У 1946 р. Указом президії Верховної Ради УРСР польські назви сіл були перейменовані на українські. Село Янківка стало називатися Іванівкою.

У 1952 р. відбулося об'єднання господарств в один колгосп - ім. 40-річчя Жовтня. Розгорнулася робота з будівництва. У селі діяли стаціонарна лікарня, пологове відділення.

У 1962 р. було розпочато будівництво нової лікарні, побудовано шосейну дорогу від Іванівки до Узина. У центрі села посаджено парк. Зводилися житлові будинки. Населення обслуговували 2 магазини, 3 крамниці. працювали сільський клуб, бібліотека.

Загальна кількість населення на 1 січня 1963 р. становила 2405 осіб. У селі налі-чувалося 795 дворів.

На той час в Іванівці діяли: восьмирічна школа, двоє дитячих ясел на 128 місць, стаціонарна лікарня, медичний пункт, пологовий будинок. У 1967 р. споруджено Будинок культури, бібліотеку, тут же знаходило-ся поштове відділення. У 1970 р. була збудована середня школа, яка працює донині.

У 1970-х роках зі стін школи вийшли дві випускниці із золотими медалями - Л.М. Тимленко та Н. П. Селяненко.

У 1976 р. колгосп ім. 40-річчя Жовтня було об'єднано з узинським колгоспом "Прогрес". У селі зробили відділення колгоспу.

Укрупнення призвело до занепаду колективного господарства. Кількість населення в Іванівці стала різко падати. Колгоспники залишали рідне село та їхали працювати на заводи і фабрики в Білу Церкву, Київ, в Одеську область.

У той же час зник хутір Благовіщення, який відносився до Іванівської сільської ради. Ще в 1914 р. розкидані садиби об'єднали в хутір Благовіщенка. У 1970-х роках хутір мав близько сорока дворів, до 150 осіб населення. Тут були магазин, ферма, кузня, школа (чотири класи), клуб, курник, комора. На полях вирощували овочі, зернові культури, цукровий буряк. Неподалік хутора були два невеличких ставочки.

У 1977 р. з Іванівці до м. Узин прокладено асфальтовану дорогу. Працювали промтоварний, продтоварний та господарський магазини, культмаг, павільйон "Вітерець", побутовий комбінат.

У 1983 р. знову відбулося реформування колгоспів: відділок колгоспу Іванівки від'єднався від колгоспу "Прогрес", і утворився колгосп "Світанок". Головою його став Микола Остапович Чужа.

За три роки село почало відроджуватися. Молодь поверталася з міст. В Іванівці почали зводити добротні будинки, насаджувати фруктові сади.

Для мешканців села побудовано сучасний дитсадок, універмаг "Промтовари", споруджено нову будівлю сільської ради. Стали до ладу млин, питель, круподерня. Працювали в Іванівці 0вейна майстерня, перукарня. Збудовано дороги з твердим покриттям.

У 1993 р. в село провели газ.

Іванівська сільська 0кола виховала багато поколінь жителів села. Так, М.М. Яровий працював старшим прокурором України, І.М. Яровий - головою профспілки працівників газової промисловості України, М.Ф. Федоров - обласним суддею, а нині працює у Верховній Раді України, В.Ф. Розора - заступником міністра лісового господарства України, Ю.І. Вигівський - завідувач відділу освіти Київської області, Ф.Д. Ткаченко - працював в АН України, Ф.О. Чужа - письменник, член Спілки журналістів України, В.С. Вернигора - завідувач краєзнавчого музею м. Сквира. Багато випускників Іванівської 0коли працюють інженерами, лікарями, учителями, спеціалістами сільського господарства.

На сьогодні село телефонізовано, повністю газифіковано, має дороги з твердим покриттям.

На території Іванівки знаходиться медична амбулаторія (завідувач – лікар  - терапевт М.С. Мількевич, працював понад 30 років).

У селі діють медико-реабілітаційний центр людей похилого віку (завідувач Н.М. 0алабай), Будинок культури (завідувач - О.ї. Король), 300 І-ІІІ ступенів (директор - Василь Васильович Якименко). Селяни самотужки займаються озелененням вулиць.

На території Іванівки працюють: 5 СФГ ("3лагода", "Стожари", "Садівниче", "Валентина", "Віл-Степ"), 4 її (цех гумотехнічних виробів, магазини продовольчих і промислових товарів та 2 крамниці), поштове відділення (завідувач - В.О. Кривошея).

Майже 18 років у селі діє церква Різдва пресвятої Богородиці (настоятель храму - о. Миколай (М.Б. Новацький), але храму немає. Стару церкву, збудовану в 1780-х роках, у 1964 р. було зруйновано. Нині закладено камінь під забудову нової церкви.

В Іванівці працює ТОВ "Фермерський комплекс "Агро-лідер-Україна" (голова правління - Віталій Іванович Гудзенко, директор - Меланія Іванівна Щербак).

У товаристві розпайовано землю та майно, виготовлено державні акти. На полях вводяться нові технології з вирощування культур, землі обробляються якісно та своєчасно, зросли врожаї зернових.

На зміну старій вітчизняній техніці закуповується нова, імпортного виробництва. 3авезено велику рогату худобу, іде закупівля молодняку, теличок.

У господарстві планується довести поголів’я худоби до 10 тис. голів та побудувати великий комплекс. 3начних показників здобуто й у свинарстві: нарощено поголів’я, завозяться нові породи.

У товаристві працюють 135 осіб, переважно молодь. 3аробітна плата зросла і виплачується своєчасно.

Герб селе Іванівка

 ____________________________________________

Джерела

  1. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Л. Похилевич 1864 г;
  2. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
  3. Міста і села України(Київщина), Київ 2009 рік.




Дописати коментар

0 Коментарі