Вінцентівка (Запруддя)


Село Вінцентівка було волосним центром Вінцентівської волості Васильківського повіту, розташовувалось по обидва береги р. Гороховатка, лівої притоки р. Рось.

На лівому березі р. Гороховатка височать могили, повз які на схід проходив з початку XVI ст. і до першої половини XX ст. чумацький шлях. Частина цієї дороги називається Синицьким шляхом, який ішов через села Карапиші, Луб'янка, Телешівка, Вінцентівка, Стави, Мирівка і Германівка. На Синицькому шляху, на території Вінцентівки, у степу був викопаний чумаками колодязь. Синицький шлях згадується у хроніках часів селянських повстань наприкінці XVI ст., а також у роки Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького та в роки Коліївщини.

повстанці з Германівки, ідучи Синицьким шляхом назустріч війську Богдана Хмельницького, підняли повстання у Мирівці, Венцентівці та навколишніх селах і з’єдналися з армією Богдана Хмельницького, що йшла на розгром польської армії до Білої Церкви.

Часом заснування Вінцентівки вважається 1751 р. В архівних документах того часу за-значено, що село Вінцентівка розташоване за 45 верст від Білої Церкви, поблизу кордону Київського повіту, і належить Станіславу Вінцентію, князю Яблонському, ім'ям якого і названо населений пункт. У 1790 р. у Вінцентівці налічувалося 140 дворів із загальною кількістю жителів 1215 осіб.

У 1786 р. на території села побудована дерев'яна церква Святителя Миколая. Дзвіниця на ній була наполовину з каменю. За штатами Вінцентівська церква прирівнювалася до 3-го класу, маючи 78 десятин землі. До будівництва нового храму існувала стародавня церква, побудована в 1752 р. при церкві першим священиком був Іоанн Конашевський.

Церква св. Миколая (старе фото)

До парафії Вінцентівської церкви було причислене поселення Ліщинка, що розташовувалося у верхів'ях р. Росава Київського повіту. За 7 верст від Вінцентівки знаходилася Ліщинка.

Згідно з "Первой всеобщей переписью населения Российской империи", у 1897 р. всього населення було 4703 особи, з них: селян - 4357, інших соціальних станів - 346 осіб. До Венцентівки відносилися ферма Маковка - 35 осіб, поселення Узенський степ - 4 особи, поселення Московщина - 45 осіб, поселення Росавка - 403 особи, власна садиба Княжнин княжни М.М. Горчакової - 31 особа.

У 1895 р. громада побудувала магазин, куди зсипали громадське зерно, позичене членами громади до нового врожаю. пізніше, у 1903 р., у цьому приміщенні було відкрито двокласне міністерське училище, а згодом і церковнопарафіяльну школу.

На початку XX сторіччя в селі Вінцентівка було 992 двори, в яких проживало 5334 осіб, 2698 чоловіків та 2636 жінок. Головним заняттям жителів було хліборобство. В селі рахувалось землі 5926 десятин, з яких належало:

  • Поміщикам – 1980 десятин;
  • Церквам 61 десятина;
  • Селянам – 3885 десятин.

Село належало удільному відомству та перебувало в аренді у Генриха Івановича Здановського та Вінцентівського селянського товариства.

У 1900 році в селі була 1 православна церква, 1 каплиця, церковнопарафіяльна школа, 1 школа грамоти, 1 водяний млин, 31 вітряк, 5 кузень, 3 маслобойки,1 фельдшер та запасний хлібний магазин.

У 1905 р. в поміщицькій економії відбувся страйк робітників, організаторами якого були С. Максименко та І.О. Широкоступ.

Відкриття пам'ятника імператору Олександру II в селі Вінцентівка 1911 рік

Після Жовтневої революції селяни із завзяттям взялися за обробіток земель.

У 1920-х роках Вінцентівка згадувалася як пункт продажу меду. Саме тут було засновано і перший у Київській губернії Селянський союз із 70-ти членів. У 1925 р. у Вінцентівці діяла артіль конярства, що спершу налічувала 23, а потім - 53 члени. Село залишалося центром волості, до якої, крім Вінцентівки, входили села Землянка, Ліщинка і Росава.

У роки колективізації у селі було створено колгоспи "Добробут", "Комунар", "1 Травня" та "Соціалізм".

На початку 30-х років ХХ століття  у с. Вінцентівка в колгоспи було об’єднано 96 % селянських господарств  і  усуспільнено понад 98 % посівних площ. Було утворено колгоспи «Добробут», «Комунар», «1-го Травня» і «Соціалізм».  

Весною 1930 р.  секретар ЦК КП(б)У  С.В. Косіор відвідав  села району,  в тому числі  Вінцентівку по питанню хлібозаготівель.

Зі сторінок  газети «Колгоспник Рокитнянщини» за 1932-1933 роки  дізнаємося, що  село Вінцентівка неодноразово заносилось  на «чорну  дошку»: «за зрив вересневого плану хлібозаготівлі», «ці  села з своїми керівниками злочинно зривають осінню сівбу і ганьблять весь район (план виконано всього на 39,2 відс.)», «села, що  ганебно зривють обробіток цукрових буряків», «за злочинне зривання завдань  партії та уряду з осінньої сівби». 

А в цей час  жителі села помирали від голоду. На сьогодні встановлено імена  217 загиблих, хоча цифра втрат значно більша. На території сучасного населеного пункту знаходяться впорядковані поховання жертв Голодомору 1932-1933 років на сільському кладовищі. Там стоїть хрест і виставлена огорожа. Також знаходяться поховання біля Свято-Миколаївської церкви у центрі села. В 2007 році зроблено реконструкцію території і поставлено нові пам’ятні знаки на місцях поховань. 

Одинокі поховання знаходяться по території села. Деякі з них відомі і рідні та близькі доглядають за ними. При виїзді з села Запруддя в напрямку  м. Кагарлик зліва знаходиться братська могила, в якій також знайшли вічний спокій  загиблі під час Голодомору. Там поставлено металеву огорожу і хрест.

Мартиролог села Вінцентівка

Мартиролог жителів с. Вінцентівка – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями очевидців Курбет О.М., 1920 р.н.;  Кириленко Л.М., 1928 р.н.; Лук’янець О.М., 1922 р.н.;  Банадика  І.Т., 1926 р.н., записаними у  2008 році Прихідьком В.П., сільським  головою.

До війни колгоспники мали виробничі успіхи, поліпшилося матеріальне благополуччя їх працівників. 

З 18 Липня 1941 р. по 8 січня 1944 р. Вінцентівка знаходилася під окупацією німецько-фашистських військ.

Уродженцю Вінцентівки Кузьмі Димидовичу Висоцькому за мужність, виявлену в боях з білофінами, в 1940 р. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За мужність і відвагу, виявлену в боротьбі з гітлерівськими загарбниками, 400 жителів села нагороджено орденами та медалями.

Пам'тник Кузьмі Димидовичу Висоцькому

Після закінчення другої світової війни усі господарства Вінцентівки було об'єднано в колгосп ім. Ватутіна.

За самовіддану працю 9 передовиків сільськогосподарського виробництва нагороджено орденами та медалями, в т.ч. орденом Леніна - ланкових Є.П. Бублик, Л.Г. Буру і Ф.П. Лисенко, орденом Жовтневої революції - бригадира Є.Т. Чирикало, орденами "Знак пошани", Трудового Червоного прапора, Вітчизняної війни, "За мужність" - Н.А. Коваль.

7 березня  1946 р.  виданий  Указ  Президії  Верховної  Ради  УРСР  ―Про збереження  історичних  найменувань  та  уточнення  і  впорядкування  існуючих назв сільських рад і населених пунктів Київської області‖ 71 , відповідно до  якого село  Вінцентівка Рокитнянського району було перейменоване  в  село  Запруддя, а Вінцентівська сільська рада — в Запрудянську.

У 1960 році в селі діяли середня школа, 2 бібліотеки, Будинок культури, лікарня, аптека.

Будівля старої школи

21 листопада 2007 р. відкрито новозбудовану Свято-Миколаївську церкву. 14 листопада 2009 р. введено в дію підвідний газопровід до с. Запруддя протяжністю 4,7 км та газопровід населеним пунктом протяжністю 36,5км. 

На сьогодні у Запрудді діють НВК "ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ", в якому навчаються 117 учнів і виховуються 38 дошкільнят, Будинок культури, бібліотека, аптека, Свято- Миколаївська церква.

Свято- Миколаївська церква села Запруддя



Джерела

  1. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Л. Похилевич 1864 г;
  2. Список населенных мест Киевской губернии Издание Киевского губернского статистического комитета 1900 г.;
  3. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1971.
  4. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
  5. Довідник Адміністративно-територіальний поділ Київщини 1918–2010 роки Біла Церква 2012.
  6. Міста і села України. Київщина (книга друга)2009 р.

Дописати коментар

0 Коментарі