Веприк


Про походження назви села збереглися дві легенди. Одну з них записав у 1960 р. місцевий краєзнавець В.І. Косовський від найстарішого на той час жителя Антося Никоненка.

У давнину село було лісовим козачим хутором над р. Кирею (притока р. Ірпінь). Свою назву хутір успадкував від козака на прізвисько Вепр, який облюбував цю місцевість і першим тут поселився. Невдовзі поселян побільшало. Через набіги татар і визвольні війни проти польського поневолення кількість жителів не була сталою і коливалась від кількох сотень до кількох десятків. Зрештою, хутір був повністю винищений, і довго тут ніхто не будувався.

Нове поселення, зберігаючи назву Веприк, з'явилося понад Кирею ближче до Ірпеня, а старе місце заросло лісом, але і нині зветься Селищем.

Згідно з іншою легендою, назва села походить від слова "вепр" (дикий кабан). У давнину в місцевих лісах водилось багато диких свиней.

Поселення під ці°ю назвою згадувалось у літописі ХУІІ ст. як "Урочище Веприк". Ним у складі Фастівського староства володів Семен Палій з 1686 р. по 1704 р.

У 1704 р. Веприк захопили польські уніати і володіли ним до 1708 р. На території села в цей час діяли гайдамацькі загони Швачки і Бондаренка.

Сучасний навчальний заклад села Веприк

У 1900 р. Веприк став центром волості, і до його складу входило 11 сіл. Усе тогочасне населення займалося сільським господарством. Бідняки підзаробляли на лісорозробках. Були й ремісники - ковалі, столяри, кравці, шевці. Громада села володіла водяним млином. У селі діяли православна церква, двокласна церковнопарафіяльна школа (припинила своє існування в 1918 р.), 5 молочних і одна винна крамниці, олійня, маслоробня, чайна, розташовувались 7 рибних ставків.

У 1908 р. в селі створено чотирикласне ремісниче училище, в якому навчалося 60 дітей з усієї волості.

В січні 1918 року в селі Веприк був створений ревком. Першим головою ревкому був Григорій Сильвестрович Никоненко. В 1922 році була створена перша рада. Першим головою сільської  ради був Репеха Юхим. В 1922 році  волосним головою комнезаму був Грицай Олександр Романович. В 1924 році була створена партійна група. В 1926 році – ТСОЗ. В 1928 році реформували в колгосп «Сокіл». Колективізація була закінчена в 1929 році. 

У 1932 році село було занесено на «чорну дошку». 

В роки Голодомору в селі померло 86 осіб. На території кладовища встановлено хрест жертвам Голодомору.

Мартиролог села Веприк

Мартиролог жителів села Веприк – жертв Голодомору 1932-33 років укладений за свідченнями очевидців  Дяченко О.Т., 1918 р.н.; Костецької М.П., 1925 р.н., записаними в 2007 р. Бодарацькою Л.В., методистом районного будинку культури; Рябич Г.М., 1926 р.н., записаними  в 2005 р. Умрик В.А., директором музею-садиби К. Стеценка с. Веприк.  

У роки Великої Вітчизняної війни поблизу Веприка діяв 5-й партизанський батальйон, одним із загонів якого командував мешканець села І.В. Кучинський.

За мужність і відвагу, виявлені в боях проти німецько-фашистських завойовників, 200 односельців нагороджені орденами і медалями.

Меморіал полеглим бійцям у роки другої світової війни 

Після війни селяни відбудовували зруйноване господарство. У радянські часи у Веприку містилася центральна садиба колгоспу ім. ХХІІ з'їзду КПРС. У господарстві вирощували переважно зернові культури, займалися м'ясо-молочним тваринництвом.

У 1960-х роках за успіхи в розвитку колгоспного виробництва 12 передовиків нагороджено орденами і медалями, в т.ч. доярку М.І. Алакоз - орденом Леніна, тракториста Л.Я. Котляра - орденом Жовтневої революції.

У радянські часи у Веприку працювали середня школа, Будинок культури, 2 бібліотеки, ФАП.

Після реформ 1990-2000-х років землі веприківського господарства розпайовано. Довгий час земельні паї орендувало ДП "Фастівська пересувна механізована колона № 16 ТОВ "Аларіт Україна", яке нині припинило своє існування.

За значний доробок у соціально-економічний і культурний розвиток району та за особистий вклад у поширення доброї слави про батьківський край рішенням сесії Веприцької сільської ради у 2003 р. до Книги почесних громадян "Золотий фонд Фастівщини" занесені славні імена веприцької землі: Леонід Петрович Козаченко - заслужений працівник сільського господарства України; Анатолій Петрович Александров (1903-1996) - академік, тричі Герой Соціалістичної Праці; Василь Петрович Бур'ян - учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, активний учасник суспільно-культурних перетворень на селі, нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, з вересня 1954 р. працював завідувачем Веприцького ветеринарного пункту Фастівської МТС, а з 1958 р. - ветфельдшером; Леонід Миколайович Кельвич - нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня; Леонід Вацлавович Колодзейський - заслужений працівник сільського господарства УРСР, нагороджений орденом Дружби народів; Марія В'ячеславівна Колодзейська - кандидат медичних наук, автор 120 наукових праць; Володимир Іванович Косовський - член Національної спілки письменників України, поет, автор чотирьох літературних збірок; Надія Степанівна Салій - кандидат медичних наук, відмінник охорони здоров'я, нагороджена орденом "Знак пошани", автор 150 наукових праць; Віктор Сергійович Цибуленко - нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, "Знак пошани" та "За заслуги" ІІІ ступеня, олімпійський чемпіон ігор у м. Мельбурн.

Меморіальний комплекс К. Г. Стеценка 80-ті роки XX сторіччя

 У Веприку знаходиться музей-садиба видатного українського композитора Кирила Стеценка, де він провів останні роки свого життя (1920-1922 рр.) працюючи священиком. Музей міститься в хаті, збудованій 1982 р. на місці старої, в якій мешкав композитор.

У Веприку діє нова дерев'яна церква святої Параскеви, збудована на 

старому цегляному фундаменті. При її будівництві намагалися відтворити зовнішній вигляд Попередниці (1856 р.) - на зразок дерев'яної культової архітектури Придніпров’я XIX ст., в якій колись проводив богослужіння Кирило Стеценко.

церква святої Параскеви

Славну когорту культармійців згуртувала свого часу Віра Дмитрівна Бодарацька (1922-1998), яка все своє життя і працю віддала рідному селу. під її керівництвом Будинок культури у 1962-1996 рр. став центром культурно-освітньої та просвітницько-виховної роботи. Тут працювали гуртки художньої самодіяльності, духовий оркестр, драматичний та фольклорний колективи, ВІА. Два самодіяльні колективи удостоєні звання "Народний". До аматорського мистецтва залучались люди різного віку (від 5 до 90 років). Самодіяльні колективи були численними (приміром, у танцювальному налічувалось 90 аматорів, у хоровому - 50-60). Віра Дмитрівна неустанно працювала над покращенням матеріально-технічної бази Будинку культивувались вогники, присвячені дояркам, механізаторам, ветеранам війни. У 1970- 1980-х роках колективи художньої самодіяльності Веприка представляли Фастівщину в Росії, Болгарії, Німеччині, країнах Прибалтики.

Віра Дмитрівна - один з організаторів створення музею К.Г. Стеценка в Будинку культури, допомагала у створенні Меморіального музею-садиби композитора і тривалий час була його директором на громадських засадах.

Культурний заклад Веприка постійно перемагав у соціалістичних змаганнях, був "Установою відмінної роботи". привітати Віру Дмитрівну із 70-річчям у сільський клуб приїздила перший міністр культури незалежної України Л.І. Хоролець.

Герб села Веприк

 ____________________________________________


Джерела


  1. Список населенных мест Киевской губернии Издание Киевского губернского статистического комитета 1900 г.;
  2. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1971.
  3. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
  4. Довідник Адміністративно-територіальний поділ Київщини 1918–2010 роки Біла Церква 2012.
  5. Міста і села України. Київщина (книга перша)2009 р.
  6. Населені місця Київщини (попередні підсумки перепису 17 грудня 1926 року). Київське округове статистичне бюро 1927 рік



Дописати коментар

0 Коментарі