Великополовецьке


Назва поселення походить від  Половців - середньовічного народу, тюркомовні кочовикив, що з початку XI сторіччя і до монголо-татарської навали панували в євразійських степах (від Алтаю до Нижнього Дунаю), відомих під назвою Дешт-і-Кипчак (перською – Кипчацький степ). У XI столітті половці опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. Половецька країна сягала, як говорять стародавні літописи , на південь від Київщини по обидва боки Дніпра. 

Про Великополовецьке у народі зберіглася така легенда. Було це давно, ще в часи Київської Русі. половці захопили хутір біля р. Кам'янка і побудували табір. Син половецького ватажка захотів одружитися з простою половчанкою. Батько розгнівався, але сина підтримала молодь, і старому довелося погодитись. Молоді заснували новий хутір і назвали його Малополовецьким, а хутір батька - Великополовецьким.

Руські князі іноді збиралися проти них у Переяславі і йшли звідти на південь до Дону, а іноді по цей бік Дніпра і гнали половців через Рось за Буг. Таким чином, ймовірно час заснування поселення відноситься до періоду половецьких навал. З привілеїв, що були надані Володимиром Ольгердовичем та Олександром Володимировичем, князями Київськими, Тугорхан, князь половецький, з дочкою якого одружився у 1094 році великий князь Київський Святополк, володів Сквирою, Трилісами з околицею та іншими місцями. Нащадки цього князя татарського чи половецького походження, які називалися князями Рожиновськими, володіли великими маєтками у нинішніх повітах: Свірському, Васильківському, Радомильському, Київському та за Дніпром. 

Після Люблінської унії 1569 року на Україну посунули польські магнати, які захоплювали великі земельні масиви. У 1591 році Великополовецьке було включено до  Білоцерківського староства і за грамотою польського короля передано у володіння  польському феодалові М. Ружинському. 

Багато лиха зазнавали жителі Великополовецького від нападів кримських татар, які в 1591 роді вщент зруйнували його. Село тривалий час лишалося запустілим. У 1616 році в ньому налічувалося 15 дворів. Місцеве населення брало участь у боротьбі проти польсько-шляхетського  панування. Великополовецьке знаходилось у районі поширення селянсько-козацьких повстань під проводом К. Косинського 1591—1593 рр. та С. Наливайка 1594 - 1596 рр. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. польську шляхту вигнали з села. 

У 1667 році після Андрусівського перемир’я Великополовецьке перейшло під владу шляхетської Польщі. У 1740 році тут налічувалося 80 дворів, у 1765 році - 101 двір. Поміщик жорстоко експлуатував селян, які сплачували на його користь чинш у розмірі 1788 злотих та інші платежі. 

У Великополовецькому знаходився старий дерев’яний храм, церква в ім'я Вознесіння Господнього. Церква була описана у візитах Білоцерківського Деканату 1740 та 1746 років. За штатом зараховувалась до 4 класу. Церкві належало 78 десятин землі.

Будівля сучасної церкви села Великополовецьке (фото Андрій Макуха)

Наприкінці XVIII ст. село належало графу Браницькому. Після возз’єднання Правобережної України з Росією (1793 рік) селяни Великополовецького лишилися кріпаками Браницьких. У 1812 році в селі налічувалося 125 дворів і 1367 жителів. 

Під час Вітчизняної війни 1812 року патріотичне піднесення охопило і великополовчан. Вони надали 100 квартир для розташування 5-го піхотного полку Нижегородського ополчення, постачали продовольство для армії. 

У першій половині XIX ст. дедалі зросла експлуатація селян і погіршилось їх соціально-економічне становище. За ревізією 1857 року, в користуванні селян  Великополовецького було 2189 десятин землі. Переважну більшість їх становила біднота. Із загальної кількості 361 двору — 116 не мали польового наділу, 237 були безтягловими і тільки 8 мали тягло. 

В 1859 році у селі проживало 2454 чоловіка. Населення не одержувало ніякої медичної допомоги. Тут не було також школи. 

В результаті реформи 1861 року селяни Великополовецького були пограбовані. На 1001 ревізьку душу виділили 2302 десятини орної землі, за яку жителі села мали сплатити велику суму — 67 553 крб.2 Отже, на ревізьку душу припадало 2,3 десятини землі. Зрозуміло, що з такого мізерного клаптика землі не могла прогодуватися сім’я селянина. Тим часом поміщицька економія мала близько 1500 десятин. Браницькі залишили за собою монопольне право на сіножаті, ловлю риби, полювання, користування лісом, річками, озерами. Вони побудували тут цегельню і 2 водяні млини. 

1900 року у Великополовецькому проживало 4107 чоловік. Тут діяли цегельня і 6 млинів. Значна частина населення, яка терпіла від безземелля, змушена була йти на заробітки в Катеринославську і Херсонську губернії, у Київ та Одесу.

після Люблінської унії 1569 р. ВЄЛИКОПО- ловецьке передали у володіння польському феодалові М. Ружинському.

На початку 1918 р. утворилася Рада селянських депутатів, першим головою якої став селянин-бідняк В.А. Реган.

У березні 1918 р. захопили село німці, а в березні 1919 р. його зайняла Червона армія. Було створено ревком. Бідніше селянство організувало комнезам на чолі з К.О. Чагар- ним.

Весною 1920 р. Великополовецьке захопили білополяки. Але у червні цього ж року кавалерійська бригада на чолі з Г.І. Котовським визволила його.

У 1921 р. розпочалося будівництво електростанції, створено ТСОЗ.

У 1923-1959 рр. Великополовецьке було районним центром. У 1925 р. в селі проживали 4406 осіб.

Багато уваги приділялося питанням охорони здоров'я. Для боротьби з епідеміями створили спеціальні санітарні ради. У листопаді 1920 р. в селі відкрито лікарню, при якій дыяв пункт швидкоъ допомоги.

У Великополовецькому працювала семирічна школа. У 1922 р. організовано школу ліквідації неписьменності серед дорослих. У колишньому маєтку Браницьких у 1927 р. створено школу- інтернат, де навчалися 80 учнів.

Наприкінці 1928 р. у селі створено сільськогосподарську артіль "Плугатар". Головою її став М.П. Марченко. У 1929 р. в селі виникли колгоспи: "Червоний гігант" (організатори М.К. Безуглий та І.Г. Лазаренко), ім. Будьонного (організатор двадцятип’ятитисячник, донецький шахтар К.Г. Ляднов), "Комунар" (організатори робітник з Орловської області Д.М. Овчинников та Ю.М. Шевченко). У Великополовецькому відкрито МТС, в якій у 1934 р. налічувалося 50 тракторів.

Навесні 1932 року переважна більшість господарств регіону не мала достатньої кількості посівного матеріалу у зв’язку з тим, що для виконання надмірних планів хлібозаготівель забиралося навіть посівне зерно. Так, за станом на 9 березня 1932 року жоден колгосп не мав потрібної кількості насіння, а в окремих селах його було вкрай обмаль. 

На 20 березня 1932 року район виконав план засипки насіння всього на 55 відсотків. За станом на 10 травня план сівби зернових по району було виконано лише на 37 %, а цукрових буряків – на 16,9 %.

Все це вплинуло на те, що урожай 1932 року був нижчим за попередні роки. Але його цілком вистачило б, аби держава знову не довела до сіл явно нереальні, завищені плани хлібозаготівель. Для їх виконання спочатку вивезли все зерно, навіть посівне і фуражне, з колгоспів, а потім почали відбирати у всіх без розбору селян. Разом із зерном місцеві активісти відбирали або знищували всі продукти харчування. Після цього почався страшний голод. Він охопив усі села району. 

Як свідчать очевидці Голодомору, в селі тоді померло 922 особи. Встановлено імена 164-х односельців.

Загиблі від голоду поховані на сільському кладовищі, де у 1996 році встановлено пам’ятний знак «Жертвам Голодомору 1932-1933 років».

Мартиролог жителів с. Великополовецьке – жертв Голодомору 1932-1933 років укладено за свідченнями Горячої О.Ф. 1923 р.н.; Безбах Н.І.,1929 р.н.; Шеремет Г.С.,1929 р.н., записаними у 2008 р. Погиблою Н.Г., завідуючою Великополовецькою сільською бібліотекою-філіалом, та Самусь І.О., провідним бібліотекарем.

В мартирологу в алфавітному порядку вказано за наявності даних прізвище, ім’я, по батькові, вид занять та вік померлих від голоду.


З початком Великої Вітчизняної війни чимало жителів Великополовецького пішло на фронт.

16 липня 1941 р. Великополовецьке було захоплене гітлерівцями. Вони розстріляли і закатували 100 селян, 447 юнаків і дівчат вивезли до Німеччини на примусові роботи.

У червні 1943 р. з бійців партизанських груп було організовано Великополовецький партизанський загін ім. Пархоменка. Створена підпільна організація на чолі з І.П. Дудкою.

Незабаром загін ім. Пархоменка ввійшов до складу 5-го батальйону з'єднання партизанських загонів Київської області, який діяв у Сквирському, Великополовецькому і Білоцерківському районах.

31 грудня 1943 р. війська 1-го Українського фронту визволили Великополовецьке.

Меморіал Другої світової війни (фото Андрій Макуха)

240 великополовчан боролися проти фашистських завойовників на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 225 нагороджено орденами і медалями. Вихідцю із села Г.Т. Скируті присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У післявоєнний період почалося відродження господарства. Очолила цей рух Г.Д. Кошова, яка на той час розміняла вже восьмий десяток. Її ланка, що складалася з літніх жінок, у посушливому 1946 р. зібрала по 525 ц/га цукрових буряків. За високі врожаї цієї культури Г.Д. Кошовій у 1946 р. присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. 8 осіб за сумлінну працю нагороджено орденами і медалями, серед них - завідувач ферми М.І. Кваша - орденом Жовтневої революції, механізатор Ф.І. Риженко - орденом Трудового Червоного прапора.

Пам'ятник Ганні Кошовій (фото Андрій Макуха)

У післявоєнні роки у Великополовецькому виникли промислові підприємства, зокрема відділення "Сільгосптехніка", що мало авто-колону; оцтовий цех, підпорядкований Сквирському заводу продтоварів.

Докорінно змінилося обличчя Великополовецького.

На сьогодні село повністю газифіковано, введено в дію нову АТС.

У селі діють НВК "ЗОШ І-Ш ступенів - ДНЗ", Школа-інтернат, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, Будинок культури, бібліотеки для дітей і дорослих, поштове відділення, ощадбанк, аптеки, баня. До послуг населення - перукарня, швейна майстерня, майстерня з ремонту взуття. працюють базар, господарчий та продуктові магазини, кафе.

Великополовецька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат I-II ступенів

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області», село Великополовецьке входить до Фурсівської сільської громади, Білоцерківського району Київської області.

 ____________________________________________

Джерела

  1. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Л. Похилевич 1864 г;
  2. Список населенных мест Киевской губернии Издание Киевского губернского статистического комитета 1900 г.;
  3. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1971.
  4. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
  5. Міста і села України. Київщина (книга перша)2009 р.
  6. Населені місця Київщини (попередні підсумки перепису 17 грудня 1926 року). Київське округове статистичне бюро 1927 рік

Дописати коментар

0 Коментарі