Соснівка


На території Соснівки ще в кам'яному віці існувало слов'янське поселення. про це свідчать знайдені рубила, черенки, сокири та уламок човна.

У документі "Фастівський деканат" за 1746 р. про церкву с. Вільшка зазначено: "Село Соснівка розміщене в 5-ти верстах від с. Вільшка і зараховане до вільшанського приходу. Через село протікає р. Ірпінь, в яку впадають три струмки з лівого боку, які витікають із сіл Козичанка і Вільшка. В селі проживає 601 житель. Із них 484 чоловіки живуть на землі державній, а 117 чоловік належать поміщику Харлінському".

Імовірно, назва села походить від соснового лісу, який оточував його, та соснового мосту, прокладеного через р. Очеретянка.

1 липня 1768 — Через Соснівку до Фастова на козацьку раду прямував ватажок Іван Бондаренко зі своїми козаками

Відповідно до адміністративного поділу в XIX сторіччі село Соснівка входило до складу Веприківської волості Васильківського повіту Київської губернії.

У селі церкви не було, відтак віряни відвідували церкву Святого Миколая в с. Вільшка. Священиком був Андрій Дичковський. Важливу цінність церкви становила ікона святителя Миколая.

Село Соснівка на малюнку українського етнографа Д. П. Делафліза (1854 р.)

У документі "Дело по Указу правительственного сената № 122 об имении помещицы Харлинской" нач. 24 января 1839 г., оконч. 2 мая 1841 г." йдеться, що нерухоме помістя належало поміщикам Антону і Томашу Харлінським і частина того помістя Олександру Павші, колишньому бунтареві. по смерті Антона Харлінського у 1870 р. намісники його і брат Томаш, дід і мати Павші вступили у 1871 р. в намісницькі права свої на маєток. Леону Харлінському зроблено поблажку, за що він дав грошову нагороду діду і матері Павші. Тільки одна з намісників Антона, внучка Жоховська, не бажаючи грошової винагороди, яка тій належала (1/14 частини помістя), попросила виділити її натурою. Отже, з помістя Харлінського як нагороду було виділено із Соснівки в державу 148 осіб, які раніше належали учаснику повстання Павші; його помістя було конфісковане. Частина Соснівки у 1858 р. перейшла у володіння Крижанівського".

3 новим господарем селяни почали обмолочувати хліб з певними нормами. Якщо селян карали, то вони мали право звертатись у вищі органи та обжалувати несправедливість покарання.

На той час розповсюдженими прізвищами селян були Мирончук, Сніжко, Береговий, Омельченко.

На початку ХХ ст. на місці сучасної Соснівки існувало два села Соснівка. Одне було у державній власності, а інше – у власності поміщика. У державній Соснівці налічувалося 58 дворів, де мешкало 642 особи (321 чоловік та 321 жінка). У цьому селі було 814 десятин, які належали Міністерству державного майна.

В 1900 році у державній Соснівці функціонували каплиця, школа, винна лавка, дві бакалеї, пожежна частина, хлібний магазин та водяний млин, який належав селянину Якову Іщенку. 

У Соснівці, яка була власністю поміщика, налічувалося 18 дворів, де мешкало 219 осіб (116 чоловіків та 103 жінки). Село належало Ганні Романовій, яка сама і вела тут господарство. У селі було 414 десятин землі (179 десятин поміщика, 235 – селян).

У власницькому селі Соснівка функціонували водяний млин і кузня, що належали власниці села, хлібний магазин та пожежна частина. В обох Соснівках, головним заняттям мешканців було хліборобство. Земля і там, і там оброблялася за трипільною системою. У 1913 р. власником Соснівки за документами є Віссаріон Ємельянов. У цей час в селі функціонували Однокласне земське училище (керівник Олексій Кремінський), дві бакалеї (Абрама Розінова та Мірлі Турбовської) і винна лавка № 148.

З початком Першої світової війни до лав російської армії було мобілізовано значну частину чоловічого населення Соснівки. З документів відомо, що три мешканці села повернулися додому з пораненнями: Федір Пінчук, Пантелій Сніжко, Григорій Береговий. На жаль, про події Визвольних змагань 1917–1923 рр. у Соснівці на сьогодні майже нічого не відомо. На початку 1920 р. в с. Соснівка встановлено радянську владу та утворено ревком на чолі з М. Борущенком. У 1921 р. Пилип Попович організував ТОЗ «Світанок». У 1922 р. у Соснівці утворено сільську раду, головою якої був Л. Борушенко, секретар – Д. Заноздра. Потім головою сільської ради був П. Убоженко. У 1923 р. утворено комсомольську організацію, а в 1925 р. – партійний осередок.

У 1925 р. до складу Соснівської сільської ради входили село Соснівка (1385 мешканців) та хутори: Дике (5 осіб), Конопельки (23 особи), Ліски (18 осіб), Рубань (23 особи), Молдавщина (45 осіб). У 1926 р. до складу Соснівської сільської ради входили село Соснівка (1258 мешканців) та хутори: Дике (7 осіб), Конопельки (46 особи), Ліски (22 осіб), Рубань (24 особи), Молдавщина (50 осіб).

З 1925 р. на місці теперішніх вулиць Мічуріна, Шевченка було організовано комуну (за цим урочищем і досі збереглася назва «Комуна»). Керував нею П. Попович. Після нього був двадцятип’ятитисячник А. Пісоцький. Завдяки його старанню та вмінню члени комуни вижили під час Голодомору в 1932–1933 рр. Поряд з «Комуною», на місці теперішньої вул. Ворошилова за наказом «зверху» організовано колгосп ім. Ворошилова, а з 1927 р. в урочищі «Філія» на місці теперішніх вулиць Набережна та Щорса – колгосп «Перемога» (голова І. Новохатній).

У 1929 р. колгосп «Перемога» приєднано до «Комуни». На той час було збудовано кіномайданчик, де раз на тиждень «крутили кіно». За комунарським законом проіснувала «Комуна» до 1934 р., потім їй надано статус сільгосппартії. До 1934 р. шефами «Комуни» був відділ Брусилівського ДПУ, тому після створеного на базі «Комуни» колгосп став називатися колгосп ім. «ДПУ». Одночасно з процесом колективізації всі, хто був не згодний ділитися з державою своїм майном, підпадав під процес розкуркулення. З документів відомо про розкуркулення Гаврила Вдовенка (1930 р.), Лук’яна Гузерчука (1931 р.), Семена Борисюка та Сергія Нестеренка (обидва – у 1932 р.). Упродовж 1929–1935 рр. с. Соснівка належало до Брусилівського району. На той час у селі були районні курси з підготовки ветеринарних спеціалістів. Згодом у цьому приміщенні організували курси з підготовки колгоспних бухгалтерів. Через деякий час у колгоспі з’явився перший трактор «Фордзон». У 1930-х роках поблизу Соснівки були знайдені поклади граніту, жовтої глини та піску. Їх почали розробляти, запрацював кар’єр.

Соснівський гранітний кар'єр 

З часом село розбудовувалося. Тут відкрилися дитячі ясла та початкова чотирирічна школа. Першим директором її був Сергій Кузік. Навчання спочатку було необов’язковим. При школі працював магазинчик, де за зерно купували перо чи цукерку. У 1930–1931 рр. утворено Соснівську семирічну школу, першим директором якої був Г. Овсієнко. У 1939 р. у ній навчалося 300 дітей. Не оминув Соснівку у 1932–1933 р. Голодомор. Хоча, як зазначалося вище, завдяки голові місцевої комуни, в селі цю трагедію пережили легше. За спогадами очевидців на сьогодні встановлено, що від голоду в Соснівці у ті страшні дні померло п’ятеро дітей.

Мартиролог села Соснівка

Мартиролог жителів с. Соснівка – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений згідно свідчень очевидців Попович А.Д., 1927 р.н.; Юхименко Г.П., 1918 р.н., записаними у 2008 р. Смужевич В.І., педагогом-

організатором, та учнями Береговим І., 9 клас, Малянчук Ю., 6 клас, Терновим В., 5 клас,  Смужевич Ю., 6 клас, Туманенко Ю., 7 клас,  Соснівської ЗОШ І-ІІ ступенів. 

Ось що про ті дні згадувала місцева мешканка Ганна Юхименко: 

«У ті роки мені було 15. Хто робив у комуні, тому давали по 100 грамів хліба із сої. Діток батьки прогодувати не могли, дома не було нічого. Активісти позабирали корови у людей, ходили, що в кого було – все із хат вимітали! Люди на людей були не схожі, страшні, одне одного боялися, щоб одне одного не з’їло. Вулицею ідеш, лежить людина під тином мертва, і по хатах лежали мертві. А ще мені ніколи не забудеться одна сім’я. Дітей п’ятеро, у них були батько і мати. Батько жив не так заможно, але мав пару коней та олійницю, яку потім забрали активісти, забрали і самого батька. І залишили матір з 5-тьма дітьми. Були три дівчинки: Ганя (9 років), Оля – 7 років, Віра – 5 років, і два хлопчики, вони були старші від сестричок. Ці два хлопчики залишилися чудом живі. Вони лазили по акаціях, їли цвіт, рвали щавель, пили воду. А от дівчатка всі померли. Мати їхня залишилася не при собі, ходила, блукала скрізь, а дівчаток своїх у хаті зачинить і навіть води не залишить. Першою померла старша Ганя. Висохла, як трісочка, в ночовках маленька лежала. На другий же день померла Оля, а потім сама найменша Віра. Я це бачила, бо жила біля могилок – через дорогу…»

І уже досить швидко винищення Голодомором було замінено на винищення репресіями. Не оминули вони і Соснівку. Згідно з архівно-слідчими справами ГДА СБ України в 1937–1938 рр. у Соснівці було репресовано троє мешканців. Антона Поповича, Івана Пиховського та Андрія Масюка. Останніх двох у 1937 р. було розстріляно.

Незважаючи на всі трагедії, що довелося пережити селу в 1930-х рр., воно продовжувало розвиватися. На кінець 1930-х рр. значну частину села електрифікували. Було побудовано приміщення Колгоспного Будинку, де досить часто показували кінофільми, а для молоді – зведено клуб. У багатьох мешканців були патефони. Також розвивалася в Соснівці й медицина. Функціонували у 1930-х роках тут медпункт та пологовий будинок.

1 вересня 1939 р. розпочинається Друга світова війна, а вже через кілька місяців Радянський Союз вступає у війну проти Фінляндії. Серед учасників бойових дій у снігах Суомі були й мешканці Соснівки. На жаль, не всі з них повернулися додому. 23 січня 1940 р. у Фінляндії загинув Іван Сніжко, молодший лейтенант 34 стрілецького полку 75 стрілецької дивізії.

22 червня гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз і вже на початку липня нацистські війська вели бої поблизу Соснівки. 10 липня 1941 р. Соснівка була окупована гітлерівцями. Окупанти в селі, а в Києві мешканку Соснівки Марію Іщенко органами НКВД було звинувачено в шпигунстві на користь німців та засуджено до 10 років позбавлення волі. За спогадами очевидців одночасно з німцями в село прийшли похідні групи ОУН (б). українським націоналістам вдалося навіть провести збори місцевих мешканців та обрати головою села Михайла Тернового. Володимир Покотило згадує, що на зборах у Соснівці виступав Василь Кук. Проте керувати бандерівцям у селі німці не дали. Досить швидко гітлерівці перебрали владу на себе. Майже відразу головним у селі було призначено німця на прізвище Шавер. Любив досить часто навідуватися до Соснівки і представник Бишівської райуправи Форнгольд. Приміщення клубу та школи німці перетворили на комору. Також в селі було організовано ферму великої рогатої худоби. Її у травні 1943 р. знищать червоні партизани.

На території колгоспів та кар’єру у грудні 1941 р. було створено трудовий табір. Його оточили колючим дротом. Комендантом табору призначили Устима Тернового. У травні 1942 р. німці вирішили, що Терновий поводиться з людьми в кар’єрі не жорстоко і, щоб посилити режим у таборі, призначають комендантом Станіслава Чудецького. Крім того, з Бишівської жандармерії до Соснівки були прислані люди для охорони кар’єру. Тих, хто утримувався в трудовому таборі, майже не годували, за свідченнями очевидців їхньою нормою були дві картоплини на день. Проіснував табір у Соснівці до травня 1943 р.

У березні 1942 р. німці оголосили про можливість поїхати до Німеччини на роботи. Добровольців у Соснівці не знайшлося, а тому досить швидко ця акція перетворилася на примусову. За радянськими документами загалом до Третього рейху вивезено 58 місцевих мешканців. Крім того, селяни Соснівки були зобов’язані платити новим господарям податки (69 кг м’яса та 1000 літрів молока в рік). 21 березня 1943 р. було заарештовано Настю Демченко, родину Івана Новохатнього, Лаврена Борушенка, Федора Сніжка. Їх повезли до Києва. Подальша доля невідома. 2 липня 1943 р. німці арештували та після катувань розстріляли Пилипа Поповича, котрий, як згадувалося вище, у 1921 р. організував ТОЗ «Світанок». 3 липня 1943 р. заарештовано Кирила Поповича, Івана Демченка, Микиту Чередніченка. Як потім повідомили родинам, вони були відправлені до київського гестапо. 10 липня 1943 р. заарештовано Мирона Грищенка та Петра Мирончука. Їх також відправили до київського гестапо.

Для захисту місцевих мешканців ще у квітні 1943 р. створюється партизанський загін, куди із Соснівки пішли Тиміш Крисан, Юхим Борушенко та його дружина Полька, Іван Макаренко, Федір Сніжко, Михайло Борушенко, Петро Крисан, Василь Ляшенко, Аркадій Бойко. Також, не будучи в партизанському загоні, активно їм допомагали Дмитро Ляшенко, Олександр Попович, Володимир Попович, Василь Чередніченко. Зазвичай вони виконували роль зв’язкових та розповсюджувачів листівок. 1 жовтня 1943 р. партизани у Соснівці обстріляли німецьку машину, вбили двох гітлерівців та спалили міст через Ірпінь. У відповідь на це гітлерівці о 4 годині ранку 3 жовтня підняли всіх мешканців села і зібрали біля знищеного мосту. Тут у людей почали випитувати прізвища партизан. Не почувши відповіді, нацисти відібрали 13 осіб та повели їх до школи, у приміщенні якої катування тривало з 8 до 15 години. Найбільше знущалися над Анатолієм Макаренком та Арехтом Терновим. Після допитів 13 мешканців Соснівки були розстріляні на подвір’ї школи.

9 листопада 1943 р. в Соснівку увійшли передові загони Червоної армії. Під час вигнання гітлерівців полягло 23 військовослужбовців (16 партизан та 7 червоноармійців). Вони були поховані у двох братських могилах в центрі села та у трьох індивідуальних могилах на місцевому кладовищі. Відразу для вкладу у перемогу над гітлерівцями мешканці Соснівки зібрали 12 500 крб. на побудову ескадрильї ім. Хрущова.

Пам'ятник загиблим у Другій світовій війні (село Соснівка)

На полях Другої світової війни загинули смертю хоробрих 145 мешканців Соснівки. На пам’ять про загиблих у війні у центрі села височить пам’ятник. За мужність і відвагу 140 жителів нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. А Володимир Попович з Соснівки був удостоєний звання – Герой Радянського Союзу.

Після війни на території села працював колгосп "Авангард". Вирощували зернові культури, льон, овочі. Основними напрямами господарства були тваринництво та птахівництво. допоміжні галузі - садівництво, бджільництво.

поблизу села діяв державний механізований гранітний кар'єр.

У 1990 р. межі села розширено і побудова- но 90 будинків для людей, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС.

Нині у селі діють Соснівська ЗОШ І-ІІ ступенів (директор - Катерина Володимирівна ПОПОВИЧ), в якій навчаються 50 учнів; при школі діє музична школа; функціонують бібліотека, медпункт, дитячий заклад "Барвінок" (завідувач Вікторія Сергіївна Дідушко), відділення зв'язку.

Земельні паї обробляє СТОВ "Зоря" (директор О.В. Попович), основними напрямами діяльності якого є вирощування зернових культур, цукрових буряків, а також тваринництво.

На околиці села діє гранітний кар'єр.

На березі річки в селі Соснівка

Окрасою села є його природа - горбистий ландшафт, ставки, озера, ліс та р. Ірпінь. Село має усі умови для розвитку зеленого туризму.

Герб села Соснівка

  ____________________________________________


Джерела

  1. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Л. Похилевич 1864 г;
  2. Список населенных мест Киевской губернии Издание Киевского губернского статистического комитета 1900 г.;
  3. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1971.
  4. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
  5. Міста і села України. Київщина (книга друга)2009 р.
  6. Медикотопографическое описание государственных имуществ Киевскаго округа Де Ла Флиз 1854 г.;
  7. "Макарівські вісті" [Електронний ресурс] // Вікіпедія – Режим доступу до ресурсу: https://bit.ly/3biRD1l


Дописати коментар

0 Коментарі