Сидори



На території села ще з давніх часів селилися люди, про що стверджують знайдені форми для відливання бронзових сокир і кинджалів доби пізньої бронзи (ХІ-ІХ ст. до н.е.) та два скарби римських монет (98-138 рр.).

За народними переказами, на Лисій горі, що височіє на території Сидорів, було містечко Чугуєво. при черговому нападі кочових племен містечко було вщент спалене, люди, що врятувалися, пішли на інші землі й побудували там містечко Чугуєв (нині Харківська область). Більшість з них залишилася в новому містечку, але частина повернулася і збудувала житло на правому боці р. Кам'янка, на горі. Усім, хто повернувся, було дано прізвище Морські. першим поселенцем був козак Сидір із родиною; вірогідно, на честь нього і село назвали - Сидори. З давніх часів збереглися назви вулиць: Колонка, Вигін, Центр, Беріг, Заріччя, Острів, хоча нині офіційно вони мають інші назви.

У 1522 році польський король Сигізмунд Август подарував землі сіл Мазепинці і Сидори Миколі Адамсу-Калединському, пра-прадідові Івана Мазепи. За це Микола та його нащадки мали споряджати, навчати і направляти на службу до Білоцерківського старости сотню козаків. На Замковій горі було збудовано замок, в якому жили Мазепи. Села культурно розвивалися завдяки сім'ї Мазепів.

У замку часто проходили наради, що робило село відомим далеко за межами Київщини.

У 1725 р. в Сидорах збудували церкву святого Миколая - на честь першого господаря.

До 1870-х років у селі школи не було. Дітей грамоті навчав сільський голова. З початком діяльності земств у колишній корчмі було організовано церковнопарафіяльну трикласну школу, в якій працював один учитель. У кожному класі навчалося по 11-12 дітей. Щосуботи із с. Мазепинці приїжджав священик або його син, які навчали дітей Закону Божому. В одній кімнаті навчалися три класи, а в іншій - жив учитель. Останніми вчителями, які працювали до 1913 р., були Кищенко, Зубачевський, Мезенський. Хата, в якій знаходилась школа, стоїть донині.


За інформацією, що міститься в статистичних даних за 1900 рік в селищі Сидори було 320 дворів, в яких мешкало1917 осіб. Чоловіків – 955 та 962 жінки. Головним занняттям жителів було хліборобство. Також селяни відправлялись на заробітки в Херсонську, Єкатеринославську та інші губернії, а також в Київ та Одесу на приватну службу. В селі на початку XX сторіччя нараховувалось 1630 десятин землі. Вся земля належала селянам. Господарство велось трьохпльною системою.

В селі працювали: церковно-парафіяльна школа, два водяних млини, чотири вітряки та дві кузні. Запасний продовольчий капітал в селищі на початку сторіччя складав 5415 рублів 94 копійки.

У 1913 р. за клопотанням жителя Сидорів Кіндрата Грегуля, який працював у земстві, та за сприяння жителя с. Ковалівка Зубченка, депутата IV Державної Думи, було розпочато будівництво цегляної школи. До початку першої світової війни було зведено стіни і дах будинку для вчителів, закладено фундамент школи.

Навчальний заклад села Сидори (фото Андрій Макуха)

У 1919-1920 рр. в Сидорах Дмитром Зіньковичем Яременком організовано лікнеп. Навчання проводилось у хаті вдови Федоренко.

Комсомольська організація виникла в селі у 1926 р., партійна - у 1929 р., її секретарем та ще головою сільської ради був Луговий.

У 1927 р. в Сидорах організовано ТСОЗ з 50 господарств бідняків. У господарстві налічувалось 8 коней, потім купили ще 6коней і 2 сівалки. У 1928 р. до артілі входили вже 150 господарств. У 1929 р. утворено колгосп "Добробут", головою якого обрано Савка Змаженка.

В 1928 році в селі, яке входило до Великополовецького району, утворився колгосп. Кількість розкуркулених і їхніх прізвищ жителі не пам’ятають.

З клірових відомостей в селі перед Голодомором було більше 2000 жителів. Померло в роки Голодомору більше 450 чоловік. В 1998 році на кладовищі встановлено дерев’яний хрест.

Мартиролог села Сидори

Мартиролог жителів с. Сидори – жертв Голодомору 1932-1933 років укладено за свідченнями очевидців Кириленка Я.П.,1912 р.н.; Степаненко О.С., 1910 р.н., та ін., записаними в 2007 р. головою сільської ради Балановським О.В. та у 2008 р. завідуючим клубом Воровським М.С.

З вересня 1941 р. до січня 1944 р. село було окуповане фашистами. 40 жителів Сидорів були відправлені до Німеччини, з них повернулися лише 10.

У партизанському загоні Ковпака хоробро боровся М.Ю. Сологуб.

124 односельці загинули в боях, захищаючи Батьківщину.

Меморіал слави села Сидори

У 1952 р. колгосп "Добробут" об'єднали з господарством с. Мазепинці в колгосп ім. Сталіна. У 1961 р. господарства роз’єднали, і сидорівський колгосп назвали "Шлях до комунізму". 14 грудня 1973 р. його об'єднано з колгоспом с. Дрозди й утворено колгосп ім. Леніна. З травня 1989 р. в Сидорах знову було самостійне господарство: спочатку колгосп, потім КСП, ПОСП "Україна", нині ПОСП "Сидори".

Гордістю Сидорів є кавалери ордена Трудового Червоного прапора Д.М. Строкач і Л.М. Тимошенко та кавалери ордена "Знак пошани" І.Й. Семеняченко, М.П. Грегуль, Г.М. Черпак та Д.К. Музиченко.

Нині на території села діють: ФАП, НВО "ЗОШ І-ІІ - ДНЗ", клуб, магазин, бар. У перспективі - будівництво церкви.

Герб села Сидори

 ____________________________________________

Джерела

Сказания о населенных местностях Киевской губернии Л. Похилевич 1864 г;
Список населенных мест Киевской губернии Издание Киевского губернского статистического комитета 1900 г.;
Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1971.
Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
Міста і села України. Київщина (книга перша)2009 р.
Населені місця Київщини (попередні підсумки перепису 17 грудня 1926 року). Київське округове статистичне бюро 1927 рік



Дописати коментар

0 Коментарі