Ромашки


Село Ромашки входило до складу Вінцентівської волості Васильківського повіту Київської губернії
Жили люди в цих місцях з давніх часів. Так, археологами в Ромашках знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи (11 тис. до н.е.), досліджено два давньоруські та кочівницькі кургани скіфського часу (УЛ-УЇ ст. до н.е.). В одному з поховань знайдено бойове залізне кінське поголів'я. Виявлено кілька срібних римських монет. У Ромашках у 1898 р. під час археологічних розкопок, якими керував Вікентій Хвойка, було знайдено унікальний предмет - глиняний глечик, датований VI ст., із зображенням слов'янського календаря, який розшифрував академік Б.А. Рибаков. У 1899 р. на могильнику черняхівської культури розкопано 38 поховань. Тут збереглися фібули (застібки) УЇ-УІІ ст. Дослідники розкопали також курган та знайшли пряслиця з червоного шиферу часів Київської Русі. поблизу Бакумівки також досліджено 4 давньоруські поселення.

Точну дату заснування сучасних Ромашок та Бакумівки не відомо. Але в 1773 р. Ромашки вперше згадуються з нагоди побудови там дерев'яної Покровської церкви.

У "Сказаннях о населенных местностях Киевской губернии" за 1864 р. у Л. Похилевича вказано: "Церковь во имя Покрова Пресвятыя Богородицы первоначально била деревянная, построенная в 1773 г. Венцетовским священником Феодором Куликовским "на кштальте халупы, снопками пошита, глиной облеплена". В 1843 г. покойная помещица Трофимова на место ее построила каменную с тремя престолами: главньй во имя Покрова Пресвятые Богородицы, а придельнье - во имя Святителя Николая и Преподобного Антония Печерского. Церковь богато снабжена утварью, по штатам причислена к 5-му классу; земли имеет 37 десятин".

Церква-фортеця в Ромашках - це пам'ятка архітектури XVIII ст. Відреставрована вона з цегли, стіни товщиною півтора метри. під час другої світової війни німецькі завойовники використали церкву проти наших військ. Вона прийняла на себе мільйони куль, снарядів і мін та залишилась не зрушеною.

Згідно з переписом 1790 р. у Ромашках та Бакумівці налічувалося 95 дворів із 846 жителями.

У 1818 р. ці села згадуються як володіння поміщика А. Трофимова, який збудував у Ромашках цукровий завод та миловарню. після смерті Трохимова помістя перейшло до його дружини, Олександри Андріївни, яка господарювала з допомогою управителів.

За церковними даними, в 1839 р. у Ромашках було 1269 парафіян і 163 двори.

У 1840 р. краєзнавець П. Бочилов в історичних архівах натрапив на згадки про ромашківця Івана Іскру, який вважався найосвіченішою людиною в селі. За непокору пані відправила його в рекрути. Після Кримської війни він перебував на лікуванні і додому не повернувся.

У 1857 р. помістя переходить до дочки пані Трохимової, Серафими. В той же рік його було закладено під грошову позику. 806 осіб йшли по 70 крб за душу.

У 1858 р. поміщиця та її чоловік, каштан Маслов, провели розмежування між Ромашками і Бакумівкою.

Селяни-кріпаки вели боротьбу за звільнення від кріпосницького гніту. У 1855 р. вони взяли участь у масовому антикріпосницькому русі селян Київської козаччини. після при- душення повстання багатьох селян заарештували і кинули до Васильківської в'язниці. Реформа 1861 р. дала можливість поміщикам зберегти у своїх руках більшу частину кращих земель. Селянам заборонялося користуватися ставками, ловити рибу, різати очерет, полювати.

У 1863 р. селяни виявили невдоволення своїм виборним начальством. Вони переобрали волосного старосту і сільського писаря, а сотника попередили. Восени 1864 р. ромашківці та бакумівці відмовились вносити викупні платежі за землю, тому повітова влада за допомоги поліції зробила опис майна селян і призначила його продаж, заросивши перекупників з Василькова, Рокитного та інших містечок. Ромашківці та Бакумівці озброїлись кілками, сокирами, косами і не випустили із села жодного покупця. Відібрали майно, а покупців покидали у викопану яму. Найактивнішими були Хома Голубець, Михайло Полив'яний, Мартин Кушта. Власті для придушення бунту прислали дві роти солдат. Селяни сховалися від них у лісі, але військові діждалися їхнього повернення. Багатьох заарештували. Керівником повстання було признано Максима Голованя, якого засудили до 11 років каторги та вічного поселення у Сибіру.

після цього у Ромашках розквартирувалися 50 козаків і рота піхоти. Всі вони були "поставлены на довольствие крестьян ввиду наказаним за упорство лежавшей на них повинности".

Наприкінці XIX ст. у садибі ромашківця Павла Драпоя розміщувалася школа-хата. А у 1892 р. (за іншими даними, у 1893 р.) було збудовано спеціальну будівлю для школи з розрахунком на 3 класи.

Сучасний навчальний заклад села Ромашки

У 1900 р. в Ромашках було вже 464 двори і 2227 жителів. Село належало Фросині Сахновській. На той час тут працювало 12 вітряків та 2 кузні. З ініціативи земства у 1903 р. у Ромашках було збудовано нову школу.

Під час революційних подій 1905 р. ромашківці, згуртувавшись із селянами с. Телешівка та с. Ольшаниця, страйкували і вимагали повернення земельних наділів. Страйки придушувалися каральними загонами, які поміщики викликали з Василькова. На початку 1907 р. селяни Ромашок, озброївшись косами, вилами, сокирами, розганяли охорону і вели вирубку дерев на лісових угіддях княгині Горчакової. У зв'язку з цим згадуються найактивніші страйкарі: Федір Кривобок, Ларіон Мазій, Петро Остапенко, Самійло Драпой.

У 1911 р. Петро Гноєвий, Іван Білобров і Трохим Яценко закликали не виходити на роботу до орендаря М. Лукашевича. За це вони були посаджені під арешт на два місяці.

Революція 1917 р. різко позначилася на долях ромашківців і бакумівців. Серед селян вже були грамотні люди, які читали революційні листівки. Селяни мітингували, вимагали революційного вирішення аграрного питання. Влітку 1917 р. селяни перейшли до активних дій. Вони нападали на поміщицькі маєтки, рубали ліси, палили садиби. У Ромашках було створено ревком у складі Пилипа Вишенського, Порфирія Багрія, Івана Вдовиченка, який конфіскував поміщицьку землю і передав її безземельним та малоземельним селянам. Інвентар і майно були розпродані, а виручені гроші розподілені між фронтовиками, бідняками й вдовами.

У червні 1920 р. в Бакумівці було створено комнезам, а в 1925 р. у селі з'явився перший трактор "Фордзон".

У 1924 р. в Ромашках створено піонерську організацію, яку очолив І. Чуприна (через рік вбитий так званими куркулями), а в 1928 р. - комсомольську, секретарем якої став Тихін Кутовий. Комсомольці залучали молодь сіл до активного політичного життя та подолання неписьменності.

У листопаді 1926 р. в селі виникає ТСОЗ "Добробут". В 1928 році  Соломко Я.Ю.  у  Ромашках очолив товариство по спільному обробітку землі «Червоний хлібороб».  До його складу тоді увійшли 28 селян-бідняків. 

Восени 1929 висувається гасло  тотальної колективізації.  Це призвело до так званого  розкуркулення.  

У 1929 р. почалася масова колективізація селян. Через рік у Ромашках організовано перший колгосп під головуванням Івана Мурги. Колгосп мав 1550 га землі, яку орали волами та кіньми, їх у колгоспі налічувалося 500 голів. Засівали землю переважно пшеницею і кукурудзою.

У 1930 р. створено першу тракторну бригаду, в якій були трактор, молотарка, снопов’язалка. Бригадиром тракторної бригади працював Григорій Микитович Ремез, а помічником - Яків Теличко. 

У 30-х роках у артілі «Червоний хлібороб»  с. Ромашки  було  1550  га орної землі.  Землю обробляли за допомогою коней і волів (500 голів).  На полях сіяли пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки. Відомо, що  у господарстві було складне становище  з технікою  «…тільки чекає  допомоги управа Ромашківської артілі «Червоний хлібороб». Коли дізналися про рішення райзасівтрійки, що мали  дістати допомогу  тягловою силою від філії Шарківського бурякорадгоспу – перестали турбуватися  про  прискорення сівби буряка…»  («Колгоспник Рокитнянщини», 22 травня 1932  року).

З  осені 1932 року до нового хліба 1933  року в  с. Ромашки не дожило 720 осіб.   Встановлено імена  313 селян, замордованих голодом. 

Мартиролог села Ромашки

Мартиролог жителів с. Ромашки  – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями очевидців  Дубової  Н.П., 1914 р.н.; Яценко С.Є., 1914 р.н.;  Білобров Є.Д., 1924 р.н.; Осипенко  А.А.,1922 р.н., записаними  у  2008  році Голик О.В.,  бібліотекарем Ромашківської сільської бібліотеки, та  Стовбирою О.Г., директором сільського Будинку культури.

Культурним центром у селі на ті часи були школа, яка у 1930-х роках стала семирічною, і клуб, що розміщувався у хаті розкуркуленого селянина.

У лишні 1941 р. Ромашки окупували німецько-фашистські війська.

За переказами очевидців, одного дня над селом з'явився радянський літак-розвідник, який кулеметною чергою "пройшовся" шо колоні гітлерівців. Фашисти відкрили вогонь. Літак впав серед поля на пагорбі. Через кілька хвилин після вибуху там зібралося мало не все село. Льотчика поховали на місці загибелі. А невдовзі, незважаючи на те, що в селі стояли німецькі війська, на могилі радянського бійця хтось поставив невеличкий пам'ятник з червоною зіркою.

Проти німецьких окупантів вели мужню боротьбу І. Мурга, С. Мазій, М. Бойко, С. Бондар, С. Столяренко, І. Федорченко, М. Прісіч - люди, які залишилися в селі для підпільної роботи. Вони знищували ворожі склади, переховували партизан, допомагали воїнам харчами та одягом. За доносом бургомістра села активістів заарештували і розстріляли в селищі Рокитне.

Хоробро билися на фронтах жителі сіл Ромашки та Бакумівка: В.К. Вигівський, В.Д. Дучеренко, І.Г. Вдовиченко, П.Я. Полив'яний, Т. Кутовий, В.В. Корж, І.М. Кутовий, Г.М. Кутовий, В.С. Драпой, І.П. Яценко, Г.В. Яценко, С. Мурга, З. Шугалія, П.К. Дубовий. Після війни вони повернулися і працювали, відбудовуючи села Ромашки та Бакумівка.

На фронтах другої світової війни загинуло понад 250 бакумівців і ромашківців. 54 жителі сіл були вивезені на примусові роботи до Німеччини.

7 січня 1944 р. бійці стрілкового полку 180-ї гвардійської Київської дивізії 2-го Українського фронту вибили гітлерівців із села. Визволяючи Ромашки, у 1944 р. загинуло 33 радянські воїни, їх поховано в Братській могилі. Імена 21 воїна вдалося встановити, а 12- невідомі. За бойові заслуги в роки другої світової війни 86 жителів сіл Ромашки та Бакумівка нагороджені орденами та медалями.

10 серпня  1954 р.  був  виданий  Указ  Президії  Верховної  Ради  УРСР «Про укрупнення сільських рад депутатів трудящих в Київській області», відповідно до якого Бакумівська та Ромашківська сільські ради було об’єднано у Ромашківську сільраду з центром у селі Ромашки.

Свято-Покровський храм села Ромашки

Головна архітектурна пам'ятка села — Покровська церква, будівництво якої закінчено 1843 року. Як то бувало і раніше в провінції, для будівництва використали давній проект, створений чи то наприкінці 18, чи то на зламі 18-19 століть в стилі розвинутого класицизму.

Церква у вигляді базиліки зі спрощеними деталями і декором, котрий обмежений тинькуванням поверхонь, дощатим рустом на кутах, розфарбуванням в два улюблені кольори класицизму — жовте тло, білі деталі. Західний фасад Покровської церкви прикрасив чотириколонний портик з трикутним фронтоном та дві невисокі дзвіниці-вежі. Дахи криті бляхою, пофарбованою в зелений колір, що перегукується з кольором навколишньої рослинності. Мури храму прикрашені двома ярусами вікон, в першому ярусі — видовжені, в другому — квадратні, як то було типово для палаців дворянських садиб доби палладіанства. Лиштва біля вікон відсутня. Східний фасад створює єдина абсида, прикрашена ззовні дощатим рустом та круглими вікнами. В роки війни 1941—1945 західний фасад Покровської церкви був пошкоджений і відновлений за старим виглядом в повоєнний період.

Село пишається своїми людьми, серед яких професор Київського політехнічного інституту Ф. П. Чередніченко (1901—1942) , брав участь у проведенні наукових досліджень в оборонній галузі, розстріляний нацистами під час німецько-фашистської окупації.

Відповідно до постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року «Про утворення та ліквідацію районів» село Ромашки увійшло до складу Рокитнянської селищної територіальної громади Білоцерківського району Київської області. 


Джерела

  1. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Л. Похилевич 1864 г;
  2. Список населенных мест Киевской губернии Издание Киевского губернского статистического комитета 1900 г.;
  3. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1971.
  4. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
  5. Довідник Адміністративно-територіальний поділ Київщини 1918–2010 роки Біла Церква 2012.
  6. Міста і села України. Київщина (книга друга)2009 р.

Дописати коментар

0 Коментарі