Млинок


На північ від Веприка (на відстані 3 км) на березі річки Кирші знаходиться хутір Млинок. Біля хутора, в лісі, знаходиться одне з найбільших городищ Київщини. Воно розташоване у важкодоступному місці і колись було оточене височезним земляним валом і глибоким ровом. Городище знаходиться в місці впадіння річки Кирші і Ірпінь.
Фрагмент валу городища

Вали і рови навколо хутора Млинок довгий час цікавили дослідників. У 1974 році, нарешті, археологічна експедиція Інституту археології під керівництвом М.Кучери розпочала їх дослідження. Цікаво, що дослідження, які тривали до 1985 року, підтвердили наявність залишків не одного, а двох історичних поселень на території хутора. Окрім залишків поселення стародавніх первісних людей ХІІ-Х тисячоліття до нашої ери було виявлено і археологічні залишки на цьому ж місці одного з найбільших на Київщині скіфських городищ VI-V століть до нової ери. Овальні валові укріплення скіфського періоду навколо чималої території хутора яскраво свідчили, що це зручне місце з невідомою нам назвою на берегах річки Кирші продовжувало своє життя і у той історичний час. Рів глибиною 2 метри і шириною 10 метрів та вал шириною до 25 метрів і висотою до 5 метрів на чималій площі близько 40 гектарів діаметром 500х800 метрів по обидва береги Ірпеня яскраво свідчать, що це поселення не було звичайним селищем, а мало важливе адміністративно-військове значення серед місцевих скіфських племен того часу. Подібних за розмірами скіфських городищ археологи більше не знайшли на теренах області. Відгороджене від нападів войовничих кочівників високим земляним валом укріплення з прокопаним вздовж нього глибоким ровом, по якому пустили течію річки Кирші, було обкладене навколо частоколом з загострених колод з кількома накидними фортечними дерев’яними мостами. Останні, при наближенні ворогів, прибиралися і взяти штурмом таку фортецю було неможливо. Але все ж це поселення також завойовувалося, бо не один раз у майбутній історії ця територія обезлюднювалася.

Історичний ареал поселення хутору Млинок

Вже значно пізніше, в післякозацьку добу, чоловік на ім’я Дем’ян Цукренко звів тут водяного млина. Так як з ним біля млина на хуторі поселилися кілька його братів, то решта людей назвали цей хутір Дем’янцями. Винахідлива і роботяща родина мірошника Цукренка розросталася на хуторі та ставала все заможнішою, обслуговуючи навколишні села. Млин Цукренків був відомий далеко за межі тодішньої Веприківської волості Васильківського повіту Київської губернії. Від цього млина з рештою і пішла назва хутору. Хутір був заможним поселенням, допоки не прийшла радянська влада та розпочала затяту війну з куркулями, серед яких були і Цукренки.

Одні Цукренки були розкуркулені, інші мусили пристосуватися до нової влади, треті – полишили поселення. Натомість з’являлися нові поселенці, які пережили загони бунтівних отаманів Богатиренка, Голубенка, Гайового, суцільну колективізацію 1928-30-х років, голодоморні 1932-33 роки і жахливі 1937-38 роки у цьому краї. 

За новим розподілом хутір Млинок було віднесено спочатку до Дідівщинської сільради, а вже після другої світової війни його перепідпорядкували Веприківській сільраді.

Цікаві події відбувались на хуторі під час другої світової війни. Німці, коли 12 липня 1941 року захопили Дідівщину, на хуторі не стали залишати будь-якої своєї залоги через його малочисельність. Місцевому населенню було доведено, що якщо воно не буде робити свої хати прихистком для різноманітних втікачів і партизан, то може спокійно вести своє господарське життя. Тому всіх випадкових «лісових гостей» місцеві люди просили, як правило, не робити їх хутір заручником у своїй боротьбі, бо відразу б могли бути покарані присланим каральним загоном. Лишився наприкінці війни у пам’яті місцевих мешканців і незрозумілий інцидент зі скинутою з радянського літака бомбою на хутір, який до того ніхто не бомбив (згодом командування військ Червоної Армії, яка звільняла терени краю від німців, пояснило його випадковістю і технічною несправністю літакового обладнання). 

Каплиця Нерукотворного образу Ісуса Христа та Феодорівської ікони Божої Матері

Нині ці вали і рови навколо стародавнього городища збереглись лише у півтора кілометра, але потрібного нагляду за ними немає і прямо на них впритул наблизилися дачні забудови сучасних заможних киян та фастівчан. Єдине, що зусиллями місцевих дачників споруджено при в’їзді до хутору оригінальну браму з деревини, а в його центрі на березі річкового водоймища споруджена капличка Нерукотворного Убрусу Ісуса Христа та Феодорівської Ікони Божої Матері. 

 ____________________________________________

Джерела

  1. borova.org [Електронний ресурс]  – Режим доступу до ресурсу: https://bit.ly/3RXHOpv
  2. ВЕПРИЦЬКА СІЛЬСЬКА РАДА [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://bit.ly/3eYNXDi

Дописати коментар

0 Коментарі