Митниця

 


Село Митниця, було засноване близько 1686 року, коли, за трактатом Московським, на цьому місці було встановлено кордон, який перетинав шлях з Києва до Білої-церкви. З того часу тут знаходився невеликий гарнізон, за перетин кордону бралося мито, звідси і назва поселення.

Також селу Митниця надавало значення, окрім поштової дороги, те, що в ньому сходились кілька інших важливих доріг, а також зближувались кордони Білоцерківщини з дрібними землевласниками та казенним маєтком. У зв’язку з чим було побудовано кілька великих шинків для подорожніх, зі зниженням ціни на вітчизняне вино. В середині XIX сторіччя в селі Митниця проживало обох статей 601 особа. Біля Митниці є два кургани і проходить змієвих вал що зветься Митницьким. Понад 100 років по цьому валу проходив кордон між Росією та Польщею. Він починається над річкою Ірпінь, звідки тягнеться до Малої Солтанівки, потім повз Митницю, проходити над річкою Ховраткою, селом Барахти і вище за село Барахтянська Вільшанка вступає до Київського повіту. Довжина його до 45 верст. Цей древній вал, за трактатом 1686 року, служив близько 100 років кордоном між Росією та Польщею. У самій Митниці поблизу валу було помітно давнє невеличке укріплення. Подібні до цього фортифікаційні споруди знаходились по обидва боки річки Стугни, Унави, та Ірпеня до самого містечка Білогородки. Їх нараховувалось до 10 і всі вони були побудовані одне від одного на відстані 1.5 версти, а іноді трохи більше. То були прикордонні редути.

Стародавнє городище на околиці села Митниця

В середині XIX сторіччя в селі Митниця була стара дерев’яна Миколаївська церква. Вона побудована в 178O році, старанням Феодора Лєшки та Олександра Репецького, тодішніх митних наглядачів. До побудови її, Митннцкі жителі зараховувались до парафії Хамбиківської церкви. За штатом церква належала до 5-ого класу; землі мала 41 десятину. Помісний образ Святителя Миколая у церкві вважався чудотворним; тому богомольці, що йшли до Києва, відвідували у значній кількості цей храм. 

Руїни старої школи (фрагменти іконопису на балках, які були взяті для будівництва з старої церкви)

Станом на 1900 рік в селі проживало-1062 особи, з яких 506- чоловіки і 456 – жінки. Головним заняттям жителів було хліборобство. Окрім того деякі селяни відправлялись на заробітки в місто Київ.

В селі Митниця нараховувалось землі – 716 десятин, з яких належало:

  • Селянам – 675 десятин;
  • Церквам – 41 десятина.

Поміщицька земля входила до загальної кількості землі.

Марія Євстафіївна Браницька

Село належало графині Марії Євстафієвні Браницькій, та перебувало в аренді у дворянина Йосипа Климентьєва Ольшевського. Господарство в маєтку велось Ольшевським за трьохпольною системою так само і у селян.

В селі працювали:

  • Православна церква
  • Церковно-парафіяльна школа
  • 4 Вітряки

Пожежна частина складалась з одного пожежного насосу, двох діжок та одного багра. Утримувалась за рахунок графині Браницької.

У перші ж роки радянської влади в Митниці організовано комнезам. В архівних документах від 17 жовтня 1920 р. зберігається список членів комнезаму, до складу якого входили Марко Засуха, Захар Бондаренко, Юхим Сорока, Герасим Пархоменко, Данило Прохоренко. першочерговим завданням цього комітету була боротьба за зміцнення радянської влади на селі, втілення в життя закону про наділ землі селянам-біднякам, допомога державним органам у проведенні продрозверстки.

У 1922 р. в селі засновано сільськогосподарську трудову артіль "Трудова нива", до складу якої входило 15 господарств. Через рік артіль розпалася.

З травня 1924 р. організовано сільськогосподарську артіль "Надія", яку очолив Максим Гнатович Кознодій. Ця символічна назва артілі справді вселяла надію в людей, які бажали кращого життя і шукали для втілення цього шляхи до колективного господарювання. До складу цієї артілі ввійшло 12 незаможних господарств.

Комунари (а їх було 52) оселялись на території церковної садиби. Тоді райвиконком прислав землемірів, які одвели в окремому місці землю з розрахунку 0,82 га на душу населення.

У 1928 р. артіль було перетворено на комуну. поруч з комуною існували ТСОЗ і сіль- ськогосподарська артіль "Праця", які потім також влились у комуну. До тридцятих років, коли почалась суцільна колективізація, до комуни входило близько 70 господарств. У 1933 р. комуна була перейменована в сільськогосподарську артіль "Перемога", яка стала справжнім колективним господарством. У цьому ж 1933 р. на поля вийшов перший трактор.

Величезних людських втрат зазнало село Митниця в 1932-1933 роках під час штучно створеного голодомору. Пам’ять людей зберегла 180 імен загиблих односельців.

За переказами на цьому місці біля кладовища ховали померлих від голоду людей

На сільському цвинтарі в 1990 році встановлено пам’ятний знак – хрест жертвам Голодомору 1932-1933 років.

Мартиролог села Митниця

Мартиролог жителів с. Митниця – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями очевидців Засухи М.Т. (1922 р.н.), Мазуренко М.Г. (1928 р.н.) та ін., записаними в 1993 році вчителями Митницької школи Пархоменком О.Л., Степаненком Л.В.

За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни 67 жителів села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них І. С. Тонковид, удостоєний ордена Слави трьох ступенів.

Меморіал односельцям загинувшим в роки другої світової війни

У 1958 р. відбулось об'єднання КОЛГОСПІВ сіл Митниці та Застугни І хуторів Безпятного, Зозулі, Кулибаба в один КОЛГОСП ім. Леніна. У 1979 р. до колгоспу ім. Леніна приєднано КОЛГОСП ім. Горького сіл Порадівка та Руликова. У цьому господарстві створено великий тракторний парк, який налічував багато сільськогосподарської техніки, зокрема: 62 трактори найновіших марок, 13 зернових і бурякозбиральних комбайнів, 46 вантажних автомобілів, багато ґрунтообробних механізмів.

Село процвітало завдяки колгоспу-мільйонеру. У 1986 р. в Митниці зведено нові Будинок культури та адміністративну будівлю для сільської ради та керівництва колгоспу.

У 1992 р. колгосп ім. Леніна перейменовано в КСП "Митницьке". 1 вересня 1999 р. КСП "Митницьке" проголошено банкрутом. Була розпродана вся техніка, будівлі, тваринна ферма, пилорама.

У 2004 р. в селі відкрито новозбудовану сучасну середню школу.

У 2006 р. зроблено технічну документацію та силами сільської ради організовано закладання каменю під будівництво нової церкви святого Миколая.

Будівництво нової Миколаївської церкви села Митниця

За останні роки у селі коштами сільської ради побудовано 3 км доріг з твердим покриттям.

На місці колишніх фермерських будівель діє меблева фабрика, де створені робочі місця для митничан. Обабіч траси Київ - Одеса побудовано ресторан "Мисливець" та готель. На території села функціонують дві АЗС.

Митницька гімназія

У Митниці працюють поштове відділення, філія Ощадбанку, 2 магазини, кафе, Будинок культури, гімназія. 

У місцевій школі створені дитячий танцю-вальний та вокальний ансамблі, учасники якого постійно посідають призові місця на різних конкурсах.

Для від починку жителів у селі облаштовано зручний ставочок з пляжем та альтанками, біля якого посаджено невеличкий парк.


 ____________________________________________

Джерела

  1. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Л. Похилевич 1864 г;
  2. Список населенных мест Киевской губернии Издание Киевского губернского статистического комитета 1900 г.;
  3. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1971.
  4. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
  5. Міста і села України. Київщина (книга перша)2009 р.



Дописати коментар

0 Коментарі