Дрозди


Селище  було засноване ХV-ХVI ст. як південний пост на території слов'ян-древлян, що захищав землі від нападу половців. Найстаріша частина селища так і називалась - Вежа. Саме укріплення стояло на високому пагорбі біля шляху Київ - Шаргород. Поселенці жили у невеличких ярах на краю кам'яного урвища з озерцем, куди водоспадом впадала невеличка р. Кам'янка, від якої ПОХОДИТЬ і перша назва села - Кам'янка.

Найдавніша мапа, на якій можна побачити селище, була планом, доданим до договору оренди земель графа Браницького орендарю на прізвище Нейман. Зазначена в плані територія - це місцевість нинішніх сіл Дрозди, Мазепинці та Сидори.

Дрозди вперше згадуються в переліку козацьких міщанських хуторів Білоцерківського староства 1622 р. як хутір Дроздово (українською мало б бути Дроздове). Воно також згадується як давнє козацьке село в реєстрі Білоцерківського полку 1649 р. та вивозили дрова з лісу на дроздях (зрубані молоді берези)".

Жителі Дроздів завжди славились своїм вільним духом. У Великій Радянській енциклопедії є запис про те, що селяни мали бунтівну вдачу. Вони неодноразово брали участь у повстаннях та опиралися закріпаченню. Село Дрозди ніколи не знало кріпацької неволі.

За переписом 1818 р., селище було чимале і мало 6217 душ. Селяни займались землеробством, тваринництвом, теслярством, ковальством. Тут були шевці, ткачі, особливо вирізнялися майстри вичинки шкір. У селі був лікар та своя аптека.

Дрозди були реєстровим селом. Жителі були зобов'язані періодично віддавати на службу до козацького полку сотню юнаків, споряджених амуніцією.

У 1885 р. білоцерківським священиком Петром Лебедінцевим у Дроздах у новій, спеціально спорудженій будівлі була відкрита перша школа.

Оскільки селище стояло на проїзному шляху, то історично було обумовлено те, що в Дроздах одночасно існувало декілька релігійних конфесій: православні, іудеї(декілька родин євреїв), польські католики(велика і заможна родина Висіцьких. Вони співіснували не одну сотню років.

Відповідно до статистичних відомостей за 1900 рік, в селищі Дрозди було – 434 двори, в яких мешкало 2504 особи – чоловіків – 1204 та 1300 жінок. Селище належало графині Марії Євстафієвні Браницькій.

За Дроздами рахувалося 1914 десятин землі, з яких:

22 десятини належало поміщикам;

1892 десятини належало селянам.

В селищі на початку XX сторіччя була – 1 церковно-парафіяльна школа, 2 кузні, 2 крупорушки та 1 казенна винна лавка.

Сільський краєвид

У 1905-1907 рр. селяни виступали "проти поміщиків і поліцейських чинів", за що 150 з них було випорото різками, 84 осіб засуджено до ув'язнення, а керівників виступу І.П. Бондаря, І.В. Маменка, О.О. Руденка, П.С. Коваля та Т.К. Конона заслано до Сибіру.

За власні кошти І за допомогою священного синоду в 1912 р. у Дроздах було збудовано церкву Казанської ікони Божої Матері. Будівництвом храму займався підрядник міщанин Інокентій Мошковський. Активну участь у побудові церкви брали мешканці села.

Того ж року на базі старої школи було розпочато навчання, кількість класів збільшилася з двох до чотирьох. Це була най- більша школа в окрузі, де вперше вивчалися арифметика та українська мова.

За радянських Дрозди – центр сільської ради розташоване на лівому березі річки Кам’янки, за 18 км від Білої Церкви та за 8 км від залізничної станції Устимівка. Населення 1703 чоловіка. Сільській Раді депутатів трудящих  були підпорядковані населені пункти Мазепинці і Сидори.

Мешканці Дроздів пережили всі лихоліття XX ст.: першу світову війну 1914-1921 рр., холеру - в 1918 р. та 1923 р., голод у 1926 р., Голодомор 1932-1933 рр., Велику Вітчизняну війну 1941-1945 рр., добровільно-примусове заселення Криму, розвиток Донбасу та Далекого Сходу. Всі ці події забрали життя багатьох дроздівців, винищено цілі родини. Зовсім зникли славетні прізвища, які були гордістю і коренем села. Історія краю зберігається у краєзнавчому музеї.

За інформацією з клірових відомостей у 20-х роках в селі Дрозди мешкало  3500 чол. 

В 1929 році в селі було засновано Колгосп «Нове життя» . Головою колгоспу став Пустовіт П.М.

За свідченнями очевидців у с. Дрозди у 1932-1933 рр. від голоду померло 740 жителів. На цвинтарі є пам’ятний знак з написом: «Жертвам Голодомору від односельчан».

Мартиролог села Дрозди

Мартиролог жителів с. Дрозди – жертв Голодомору 1932-1933 років, укладено за свідченнями очевидців Дмитренко О.С.,1920 р.н.; Омельченко О.С., 1923 р.н., та ін., записаними в 2008 р. директором Будинку культури Костенко І.О.

За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських завойовників у роки Великої Вітчизняної війни, орденами і медалями нагороджено 259 осіб. повним кавалером ордена Слави став О.О.Куриленко.

Меморіал села Дрозди

У Дроздах вставлено пам'ятники воїнам, які загинули в роки війни, жертвам Голодомору, меморіал загиблим у війні односельцям.

З 2001 р. за сприяння сільського голови І.Т. Новікова було розпочато будівництво церкви Казанської Божої Матері. Участь у будівництві храму брали АФ "Дім", Білоцерківська єпархія. Головним меценатом виступив приватний підприємець, місцевий житель Олександр Григорович Лиценко. Велику організаційну роботу провів священнослужитель церкви Казанської Божої Матері о. Михаїл (Михайло Тарасюк).

Церква Казанської Божої Матері села Дрозди

Сьогодні на території Дроздів працюють 22 приватні підприємства, які створюють робочі місця для жителів села. 

У селі функціонують: Будинок культури на 450 місць, ДНЗ "Калинка" на 90 місць, Дроздівська гімназія, 2 бібліотеки, лікарська амбулаторія, ФАП, медична та ветеринарна аптеки, інтернат для одиноких громадян похилого віку, мережа торговельних підприємств.

У дроздівському Будинку культури діє народний фольклорно-етнографічний ансамбль "Родинонька", занесений до Золотого фонду Білоцерківщини. Завдяки йому у селі відновлено народні обряди "Маковея", "Новорічні щедрівки". Записи виконання ансамблю "Родинонька" входять до Золотого фонду Українського радіо та телебачення. Учасники ансамблю є почесними громадянами міст Бориспіль, Переяслав-Хмельницький і Трускавець. Колектив - учасник міжнародного фестивалю "Слов'янський базар" (м. Вітебськ).

На сьогодні село газифіковано, повністю телефонізовано, всі вулиці заасфальтовано. Відбудовані будинки селян.

Герб села Дрозди

 ____________________________________________

Джерела

  1. Список населенных мест Киевской губернии Издание Киевского губернского статистического комитета 1900 г.;
  2. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1971.
  3. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
  4. Міста і села України. Київщина (книга перша)2009 р.
  5. Населені місця Київщини (попередні підсумки перепису 17 грудня 1926 року). Київське округове статистичне бюро 1927 рік
  6. Фото: Олександр Волошин, Андрій Макуха

Дописати коментар

0 Коментарі