Деремезна


Назва села, за однією з версій, походить від птахів ремезів, які тут нібито гніздилися колоніями. Спочатку поселення мало назву Ремезна, а з часом до основного слова при- єднався сполучник де, і село почало називатися Деремезна.

Дуже цікаву думку про назву села, обґрунтовану виписками з праць древніх літописців, письменників, краєзнавців, подають у праці "Історія одної назви: Деремезна" дослідники з м. Київ І.І. Литвин, Л. Литвин, Т. Литвин: "Люди тікали (від татаро-монголів), ховалися там, де можна було спокійно жити, вести господарство. Такий притулок знайшовся у затишному місці, серед темряви глибоких ярів і балок. Тому і назвали це місце Деремезь, або Деремезна, що означало в давні часи щось тремтливе і боягузливе.

Тому ніхто не може дати Відповідь, чому село має назву, єдину в усій Україні, - Деремезна. Ніхто, бо назва села, як і воно саме, живе з незапам'ятних часів, ще до навали татаро-монгольських завойовників".

перші писемні згадки про Деремезну знаходимо в документах 1240 р. поселення в цій місцевості було ще за княжих часів. Звідси пішли довколишні села Яцьки, Макіївка. У деремезнянських урочищах знаходиться безліч джерел (криниць). Тому і книжка з історичними нарисами про Деремезну зветься "На землі-джерелиці" (видана в 2007 р., автори М.І. Кулик та Ю.К. Домотенко. Видання здійснене за сприянням Деремезнянської сільської ради).

Вдруге Деремезна згадується у літописі під 1580 р., коли вона входила до великого Васильківського ключа. У 1598 р. Ян Острозький віддав Васильківський ключ Дідковичам-Трипільським, яким винен був велику суму грошей. Того ж року Павло Дорогоспайський судом відібрав у Дідковича Василівщину і знов приєднав її до Обухівського ключа. повернулась до Обухівського маєтку і Деремезна.

Під час Руїни (друга половина XVII ст.) Деремезна, як всі поселення колишньої Лукавиці, дуже потерпіла від боїв, що там точилися.

В описі Київського округу, зробленому 28 липня 1686 р., йдеться: "Селище Деремезна пусте серед степу коло криничок. А від того селища Деремязного вниз р. Красної до Дніпра і Трипілля пусті місця: пусте містечко Германівка, а під тим містечком пусті слобідки: Усачівка, Григорівка, Козіївка, Красненька, Германівка...".

У 1793 р. тут було 62 двори і 396 осіб посполитих. У 1785 р. деремезнянський житель Данило Бабич побудував у селі церк¬ву в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці.

У 1807 р. поміщиця Проскурина мала в Яцьках і Деремезні 1932 кріпаки. У 1831 р. у Деремезнянському маєтку Проскури посполиті вчинили бунт. Для його придушення в Деремезну прибув із Василькова військовий загін. У тому ж 1831 р. Проскурин маєток купили брати Микола Григорович та Іван Григорович Киселевські.

У 1862 р. в Деремезні було відкрито парафіяльне училище, в якому навчалися 48 хлопчиків та 5 дівчаток.

У 1864 р. в селі мешкали 588 осіб. У 1866 р. Деремезна ввійшла до Васильківського повіту.

На початку XX ст. Деремезнянський маєток був у посесії орендного товариства Григорівського цукрового заводу. У 1880-х роках церква і школа, відкриті в 1800 р., почали руйнуватися. Громада села вирішила їх пере- будувати. У відомостях про церковно-будівельні роботи Київської губернії йдеться: " Церква побудована коштами прихожан "вчерне". Завершення будівництва перенесе- но на 1879 рік. За виконанням робіт доручено слідкувати архітектору Юргенсу".

Вигляд на ферму

6 травня 1905 р. в селі виникла пожежа, яка знищила оселі більш ніж у половини його жителів. потерпілим допомагали люди з сусідніх сіл, даючи милостиню "на погоріле". погорільців забудовували теслярі з усього довкілля.

Деремезна пережила хвилю революційного піднесення на початку XX ст.

У розпал громадянської війни, в червні 1920 р., на території села відбувалися бої польських і петлюрівських військ із частинами Червоної армії. На сільському цвинтарі є могила, де покояться тіла загиблих червоноармійців.

Перехід до мирного життя проходив у напруженій атмосфері: встановлення більшовицької влади не сприймалося деремезнянами. Радянську владу у селі встановлював загін більшовика Зубкова. До нього були залучені місцеві бідняки Степан Глевацький, Андрій Шульга, Денис Шульга, Данило Мерщій.

У 1923 р. Деремезна увійшла до складу Обухівського району.

Перша сільськогосподарська артіль заснована в Деремезні в 1922 році. В 1930 році в селі було 184 двори, де проживало 800 селян. Того ж року був організований колгосп імені Сталіна, що рахувався серед передових господарств Обухівщини. Під час його створення були розкуркулені 19 заможних сімей.

Пам'ятний знак жертвам голодомору

Від штучного голодомору померло близько 250 чоловік. Опитуванням встановлені імена 150 осіб. На даний час відомо одне поховання жертв Голодомору на сільському кладовищі, де встановлено пам’ятний знак жертвам Голодомору (1993 рік).

Мартиролог

Мартиролог жителів села Деремезна – жертв Голодомору 1932-1933 років укладено за свідченнями Литвина І.М., 1923 р.н.; та ін., записаними у 1933 році Литвином І.М., свідком подій, краєзнавцем.

У роки Великої Вітчизняної війни 134 жителі села полягли в боях з німецькими загарбниками. 47 воїнів, які загинули під час визволення Деремезної, поховані в Братській могилі.

Важкою працею селян відбудовувалося село, артільне господарство. З ініціативи сільської молоді було відремонтовано клуб, у селі запрацювали радіовузол, бібліотека.

У ті роки колгосп був занедбаним, хоча колгоспники трудилися не покладаючи рук. На всіх ділянках сільського виробництва працювали 

майже одні жінки.

Восени 1959 р. колгосп ім. Сталіна с.Деремезна об'єднався з колгоспами сусідніх сіл в одне господарство "Радянська Україна", яке очолив Михайло Панасович Вербовський. Почався інтенсивний розвиток сільського господарства, особливо рільництва. З боку голови колгоспу селяни отримували велику допомогу при зведенні житлових будинків. Село почало швидко оновлюватися.

Сільський краєвид

Наступні 28 років керівником колгоспу працював І.С. Короб, корінний деремезнянин. Він став знаним в Україні організатором сільськогосподарського виробництва. при І.С. Коробі була закладена виробнича і соціальна база: побудовані тваринницька ферма, зерносховище, тракторна бригада, школа, Будинок культури, магазин, будинки для молодих сімей.

У 2005 р. відкрито в пристосованому приміщенні церкву Пресвятої Казанської Божої Матері, в якій службу править священик Димитрій.

Слава Деремезни - в життєрадісних та гостинних людях, які завдяки своєму патріотизму, любові до землі вистояли і нині само- стверджуються, відроджують рідне село. Саме про це йдеться в книзі "Де ремези водилися", яка вийшла в світ у 2009 р.

У селі проживає повний кавалер ордена Трудової Слави, передова доярка Київщини Н.І. Глевацька.

Десятьом жителям Деремезни присвоєно звання "Почесний житель села".

У Деремезні народилися: Степанида Глеватська, яка в XIX ст. була професором богослужіння Київської духовної семінарії; відомі художники 1.1. Литвин та О.М. Литвин; доктор біологічних наук, професор М.Ф. Кулик. Тут проживає самобутній художник, поет і драматург М.І. Кулик.

Нині у селі знаходиться комплексна бригада Семенівського СТОВ "Україна".

У Деремезні діють Будинок культури, бібліотека, пошта, магазин.

Село на сьогодні повністю газифіковано та телефонізовано.

Ініціаторами та розробниками символів села (Герб, прапор, Гімн) були О.М. Литвин, М.І. Кулик, О.І. Присяжний.

Герб села Деремизна

 ____________________________________________

Джерела

  1. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;
  2. Міста і села України(Київщина), Київ 2009 рік.


Дописати коментар

0 Коментарі