Чорногородка

"І нарєкоша імя єму Чернєв", - так пишеться в "Літописі Руському" про заснування села Чорногородка. Тут воно згадується як місто Чернів, що було засноване за часів князювання Володимира Святославича одночасно з Васильковим, тисячоліття якого відзначалося у 1993 р. Ці населені пункти були побудовані для захисту Київської Русі від печенігів. У 1240 р., ймовірно, Чернів, як і Васильків, було зруйновано монголо-татарами.

Історичні джерела стверджують, що назва села Чорногородка походить від племен чорних клобуків, або чорноризців, які населяли цю місцевість.

За переказами, назва походить від чорних смоляних стовпів, які ставили козаки, щоб запалювати вгорі смолу і передавати вісті про напад ворога.

Існує також легенда про битву чорного і білого лебедів за лебідку. Переміг білий, а чорний полетів геть. І нібито там, де оселилися білі лебеді, виникло м. Білгород, а там, де знайшов притулок чорний лебідь, знаходиться нині с. Чорногородка.

Можливо, назва села походить від Чорної гори, залишки якої збереглися донині на тому місці, де проходить дорога, що веде до мосту через річку Ірпінь. На цій горі, за розповіддю старожила села Івана Федоровича Логвиненка, першим поселився його прапрадід.

Фрагмент Змієвого валу біля села Чорногородка

Через Чорногородку від р. Лупа до с. Яблунівка проходить Змієвий вал, який будувався для захисту від ворогів.

Є в Чорногородці і сліди козацької слави. За переказами жителів, недалеко від хутору Ферма знаходяться козацькі могили.

У XVII ст., за дослідженням історика М.П. Кучери, на острові серед р. Ірпінь стояв замок - він позначений на карті французького інженера Гійома де Боплана. Очевидно, укріплення споруджене на давньоруському городищі, яке можна ототожнювати з літописним Чернєвом. Тут знайдено уламки гончарного та ліпного посуду 1 тис.

У 1999 р. знайдено ріг-чашу, виорану із землі недалеко від р. Ірпінь, що свідчить про торгівлю за часів Київської Русі з містами-державами та Кавказом по річці, яка була судноплавною.

У 1656 р. в селі відбулося заворушення селян проти феодального гніту.

У період селянсько-козацького повстання під проводом Семена Палія (1702-1704 рр.) в Чорногородці було відбудовано укріплення, відоме під назвою Палієве замковище.

У 1737 р. та 1750 р. гайдамацький загін Лазаря Таранця розгромив маєток місцевого орендаря Зубрицького в Чорногородці. про цю подію написали письменники Петро Сиченко та Віталій Кулаковський у книзі "Ріки виходять з берегів".

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

У 1784 р. в селі збудована парафіяльна церква в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці.

У 1864 р. в Чорногородці було жителів: православних - 930, католиків - 170.

На початку XX ст. у селі було 108 дворів, в яких проживало 1539 осіб, 759 чоловіків та 780 жінок. Головним заняттям жителів було хліборобство; окрім того селяни відправлялись на заробітки до міста Києва та на залізницю. В селі нараховувалось 1620,80 десятин землі, з яких належало:

Церквам – 62 десятини;

Селянам – 1473 десятини;

Іншим станам – 85,80 десятин.

Село належало Чорногородському сільському товариству. На той час в селі діяли: православна церква, церковнопарафіяльна школа (діє з 1911 р.), 2 водяних млини, вітряк, 3 крамниці, 2 кузні, каменоломня, державна винна лавка.

Перший колгосп "Сіяч" був створений у 1929 р., головою господарства обрано Панчука. У 1936 р. в селі діяли 2 колгоспи - "Комінтерну" та ім. Котовського. У 1938 р. їх об'єднали в господарство ім. Калініна.

У 1927-1930 рр. з каменю, який возили з сільського гранітного кар'єру підводами, збудована нова школа. У 1944 р. вона отримала статус середньої.

Пам'ятник жертвам голодомору села Чорногородка

Для виконання нереально завищених планів хлібозаготівлі восени та взимку 1932 року була створена спеціальна бригада з активістів села на чолі з Дюденком П.Ф. За свідченнями очевидців Дюденко П.Ф. особисто стромляв голки під нігті і допитував: «Скажи, куркуль, де закопав зерно!», хоч його й не було, бо все забрали. У «злісних саботажників» розбирали навіть хати.

На території села до Голодомору було 116 дворів та  проживало 513 осіб, а після Голодомору при тій же кількості дворів населення зменшилось до 313 осіб.

Кількість загиблих від голоду  за свідченнями  очевидців близько 240,  встановлено прізвища 81-го  жителя села, замордованого голодом.

Мартиролог села Чорногородка

Мартиролог жителів с. Чорногородка – жертв  Голодомору 1932-1933 років укладено за свідченнями Дюденко Т.Г., 1911 р.н.; Логвиненко М.Ф., 1918 р.н.; Логвиненко Є.П., 1912 р.н.; Шканденко Н.Г.,1908 р.н.; Логвиненко К.Г., 1911 р.н.; Цукренко М.К., 1924 р.н.; Ященко Н.М.,1928 р.н.; Іванченко О.Г., 1932 р.н.;  Марченко М.І., 1937 р.н., записаними  у 1995,1996, 2000, 2008 рр.  Андрухович В.М., вчителем німецької мови, та Зугою Г.Г., вчителем історії Чорногородської ЗОШ І-ІІ ст.

У роки другої світової війни на території Чорногородки діяла група Бишівської підпільної організації, очолювана чорногородцем Костянтином Опанасовичем Луценком. Усього 12 жителів села були в партизанах, у тому числі голова колгоспу Микола Федорович Юхименко та вчителька Ольга Михайлівна Назаренко.

172 жителі не повернулися з війни. В пам’ять про них у Чорногородці встановлено пам'ятник з викарбуваними іменами полеглих в бою односельців.

Меморіал полеглим у другій світовій війні мешканцям села

За відвагу в боях орден Червоної Зірки отримали Петро Аврамович Швед, Іван Маркович Харченко; орден Слави ІІІ ступеня - Іван Степанович Капмець, Костянтин Федорович Козієнко. Багато жителів нагороджено орденом Вітчизняної війни І та ІІ ступенів.

Гордістю села є Микола Сергійович Дюденко, кавалер трьох орденів Слави. В роки війни був у полковій розвідці при штабі Ленінградського фронту, де очолив розвідувальну групу з 8 осіб. Не дожив 2 місяці до перемоги, по-хований у Латвії.

У повоєнний період селяни відбудовували село, піднімали господарство.

У 1963 р. побудовано нове допоміжне приміщення школи, що діє і нині.

У 1969 р. колгосп ім. Калініна реорганізовано у радгосп ім. Котовського. У 1989 р. у зв’язку з розукрупненням у Чорногородці створено радгосп "Ірпінський", а в Яблунівці - радгосп ім. Котовського. У 1999 р. радгосп "Ірпінський" реорганізовано у КСП "Чорногородка".

У 1991 р. в зв'язку з аварією на ЧАЕС село поповнилося переселенцями з Поліського району.

У 2001 р. з КСП створено ТОВ "Добробут". Засновник - Олег Дмитрович Петькун, уродженець Чорногородки. Нині ТОВ "Добробут" займається вирощуванням репродукційного посівного матеріалу та кормових культур, є виконавцем державної програми з вирощування елітної племінної худоби.

Школа

Нині у селі діють Чорногородська філія опорного загальноосвітнього навчального закладу Бишівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Макарівської районної ради Київської області, бібліотека, сільський клуб, ФАП, відділення зв'язку; працюють три магазини, кафе-бар, пилорама. Село газифіковано, проведено водопровід. Зростають новобудови. 

Герб села Чорногородка

 ____________________________________________

Джерела

 

Сказания о населенных местностях Киевской губернии Л. Похилевич 1864 г;

Список населенных мест Киевской губернии Издание Киевского губернского статистического комитета 1900 г.;

Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1971.

Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні (Київська область) 2008 рік;

Довідник Адміністративно-територіальний поділ Київщини 1918–2010 роки Біла Церква 2012.

Міста і села України. Київщина (книга друга)2009 р.